Стівен Кінг - Куджо

Крім чека на сплату оренди, він повернув завдатки кільком клієнтам, від яких отримав значні замовлення, супроводжуючи кожен чек короткою, чемною запискою. У ній він перепрошував за незручність, але його мати раптово важко занедужала (байка про матусю безвідмовно діяла на кожного чистокровного американця). Вони можуть забрати свої меблі в майстерні: ключ на поличці над дверима праворуч, і чи не були б вони такі ласкаві повернути ключ на місце. Дуже дякую, і бла-бла-бла, і подібне лайно. Деякі незручності, звісно, виникнуть, але великої мороки не буде.

Укинувши листи в скриньку, він відчув вдоволення: зад прикрито як слід. Стів їхав у напрямку Портленда, наспівуючи разом із «Grateful Dead», котрі пропонували свій «Sugaree». Стів розігнав фургон до п’ятдесяти п’яти миль, сподіваючись, що рух на дорозі буде не дуже інтенсивним і він дістанеться Портленда вчасно, аби встигнути прорватися на корт у Тенісному клубі Мейну. День, здавалось, обіцяв бути чудовим. Якщо Містер Бізнесмен досі не отримав його маленьку бомбу, сьогодні він її точно отримає. «Спритно», – подумав Стів і розреготався.

О пів на восьму, коли Стів Кемп думав про теніс, а Вік Трентон – про те, щоб не забути зателефонувати Джо Кемберу з приводу вередливої автівки дружини, Чаріті Кембер готувала сніданок для сина. Півгодини тому Джо поїхав до Льюїстона, щоб спробувати на звалищі старих автомобілів або в крамниці вживаних запасних деталей знайти вітрове скло для «камаро-72». Це ідеально збігалося з планом, який так довго й ретельно розробляла Чаріті.

Вона поставила перед Бреттом тарілку яєчні з беконом і сама сіла поряд. Син, трохи здивований, відірвався від книжки, яку щойно читав. Після приготування сніданку мати бралася за свої щоденні хатні клопоти. А якщо, доки вона не заллє в себе другу ранкову чашку кави, забагато базікатимеш, ризикуєш налетіти на гострий язик.

– Бретте, можна з тобою хвильку поговорити?

Легкий подив перейшов у приголомшення. Глянувши на матір, він побачив у неї на обличчі щось зовсім невластиве її замкнутій натурі. Чаріті нервувала. Бретт відклав книжку і промовив:

– Звичайно.

– Ти б хотів… – Вона відкашлялась і почала знову: – Ти б хотів поїхати в Коннектикут, до Стретфорда, навідати тітку Голлі, дядька Джима і своїх кузенів?

Бретт усміхнувся. За своє життя він виїжджав із Мейну лише двічі, востаннє вони з батьком їздили до Портсмута, штат Нью-Гемпшир. Там на аукціоні старих машин Джо придбав «форд» 1958 року з напівдвигуном [36] Напівдвигун, гемі-двигун – двигун із напівсферичними камерами згоряння. Спочатку був розроблений для літаків-винищувачів. Використовується в потужних автомобілях. .

– Звісно. А коли?

– Я планувала в понеділок після 4-го, – відповіла Чаріті. – Ми б поїхали на тиждень. Тебе це влаштовує?

– Ще б пак! Офігіти, я думав, наступного тижня тато має купу роботи. В нього.

– Я ще не говорила з татом.

Широка усмішка сповзла з Бреттового обличчя. Він узяв шматок бекону і заходився жувати.

– Ну, я знаю, що він обіцяв Річі Сімсу розібрати двигун його комбайна. А містер міллер зі школи казав, що завезе свій «форд», у ньому полетіла трансмісія. А ще…

– Я думала, – перервала його Чаріті, – ми поїдемо тільки вдвох. Автобусом із Портленда.

Вигляд у Бретта був невпевнений. Крізь скляні двері ґанку було видно, як Куджо важко підіймається східцями; опинившись у затінку, він із хрипінням повалився додолу й задивився на ЖІНКУ і ХЛОПЦЯ своїми змученими почервонілими очима. Йому було зле, справді дуже зле.

– Офігіти. Мамо, я не знаю.

– Не кажи «офігіти». Це погане слово.

– Вибач.

– То ти б хотів поїхати, якщо тато погодиться?

– Ну звичайно ж! Думаєш, ми справді зможемо поїхати?

– Можливо.

Вона задумливо дивилась у вікно над мийкою.

– Мам, а далеко до Стретфорда?

– Думаю, десь триста п’ятдесят миль.

– Офі… Тобто: ого, як далеко!

– Бретте.

Бретт пильно глянув на матір. У її голосі й на обличчі була якась дивна зосереджена рішучість і знервованість водночас.

– Так, мамо?

– Знаєш щось таке, що потрібне татові в майстерні? Щось, що він дуже хотів би мати?

Обличчя Бретта трохи проясніло.

– Ну, йому згодилися б нові розвідні ключі та набір шарнірів. А ще не завадить нова маска для зварювання. На старій пішла тріщина.

– Ні, я маю на увазі щось серйозніше, дороге.

Бретт подумав трохи і широко всміхнувся.

– Думаю, найбільше він мріє про новий механічний підйомник «Йорґен». З ним витягти той старий двигун Річі Сімса буде легко, як два пальці… Ну, просто дуже легко. – Хлопець почервонів, тоді квапливо додав: – Але ти не зможеш купити йому нічого такого. Це коштує купу бабла.