Стівен Кінг - Куджо

Чи то Вік бачив глибше, чи мав кращу пам’ять, та він пригадував двері шафи, які в темряві ставали схожими на перекривлений рот божевільного, місце, з якого часом долинало дивне шарудіння, місце, де розвішані речі іноді нагадували повішених людей. У голові зринали невиразні спогади про тіні, які вуличні ліхтарі іноді відкидають на стіни у безкінечні чотири години після настання нового дня, і про скрипучі звуки, котрі може видавати, просідаючи, будинок, а може, – це тільки можливість, – істота, що підкрадається.

Його відповіддю був «антимонстрівський катехизм», або ж, якщо вам чотири роки і ви не тямите в семантиці, просто слова проти чудовиськ. Хай там як, вони не були нічим іншим, ніж просто примітивне заклинання, щоб утримати зло якнайдалі від себе. Він придумав їх одного дня за обідом і, на полегшення й прикрість Донни, вони діяли, у той час як її власні зусилля – психологічні методи, тренінг для хороших батьків і, врешті-решт, сліпа дисципліна – не принесли жодних результатів. Вік, як благословіння, промовляв їх щовечора над ліжком Теда, коли той лежав голий у задушливій темряві, вкритий самим лише простирадлом.

– Гадаєш, у перспективі це піде йому на користь? – спитала Донна. У її голосі чулися захват і роздратування водночас. Розмова відбулася в середині травня, коли напруга між ними досягла апогею.

– Люди реклами не думають про перспективу, – відповів Вік. – Для нас важливий результат тут і зараз, а я добре роблю свою роботу.

– Нікому буде говорити слова проти чудовиськ, це погано, це дуже погано, – говорив Тед, зі зніяковінням і огидою витираючи сльози зі щік.

– Послухай, – мовив Вік, – вони записані. І ось як я можу кожного вечора повторювати ті слова. Я надрукую їх і повішу в тебе на стіні, мама читатиме їх тобі, поки мене не буде.

– А ти це зробиш?

– Аякже. Я ж сказав.

– А ти не забудеш?

– Нізащо. Я зроблю це сьогодні ж.

Тед поклав руку татові на плечі, і Вік міцно пригорнув його до себе.

Тієї ж ночі, коли Тед заснув, Вік тихо зайшов до його кімнати і кнопкою прикріпив до стіни аркуш. Він повісив його зразу ж над «Чудо-календарем», щоб Тед неодмінно помітив. На аркуші великими друкованими літерами було написано:

Чудовиська, тримайтеся подалі від цієї кімнати!

Вам тут робити нічого.

Ідіть геть від ліжка Теда!

Ви туди не влізете.

Не ховайтесь у Тедовій шафі!

Вам там буде тісно.

Ідіть геть від вікна Теда!

Вам там ні за що вхопитися.

Перевертні, вампіри і всілякі кусючки!

Вам тут робити нічого.

Ніщо не зачепить Теда, ніщо не зробить погано Теду, всю цю ніч. Вам нічого тут робити.

Вік довго дивився на аркуш, думаючи про те, що треба хоча б двічі нагадати Донні читати ці слова Теду кожного вечора. нехай усвідомить, наскільки вони для нього важливі.

На шляху до дверей Вік помітив, що двері шафи трохи прочинені. Він щільно зачинив їх і вийшов із синової кімнати.

Значно пізніше, посеред ночі, двері знову відчинилися. Час від часу спалахувала блискавка, татуюючи всередині божевільні тіні. Але Тед не прокидався.

Наступного ранку о чверть на восьму фургон Стіва Кемпа виїжджав на дорогу № 11. Він долав милю за милею, прямуючи до дороги № 302, щоб потім звернути ліворуч, на південний схід, і, перетнувши штат, потрапити до Портленда. Він збирався на деякий час осісти в тамтешній YMCA [35] Юнацька християнська асоціація, яка займається громадською активністю й популяризацією спорту. очевидно, Стів мав на меті працювати там тренером з тенісу. .

На щитку керування акуратним стосиком лежали заадресовані листи, цього разу не виведені друкованими літерами, а набрані на машинці. Зараз машинка, як і решта пожитків, лежала в кузові. Знадобилося тільки півтори години, щоб зібрати свої касл-рокські здобутки, разом із Берні Карбо, котрий зараз дрімав у своїй коробці біля задніх дверей. Вони з Берні були легкі на підйом.

Текст на конвертах був надрукований фахово. Якими б не були інші досягнення, шістнадцять років творчої діяльності зробили з нього першокласного друкаря. Він зупинився біля тієї ж поштової скриньки, з якої напередодні відправив анонімне послання Вікові Трентону, і опустив туди листи. Якби він збирався залишити штат, утеча без сплати оренди за будинок і майстерню його б анітрохи не збентежила. Та оскільки Стів вирушив не далі, ніж до Портленда, найрозумнішим рішенням було зробити все законно. Цього разу можна було й розщедритись: у маленькій дірці від болта за бардачком було заховано понад шістсот доларів.