Олена Федорова - Хорор у морзі - нечиста сила в судово-медичному відношенні

Отже, нове відділення запрацювало. І Орест тепер з подивом констатував, як же мало він знав раніше про роботу експертів.

У коридорах постійно хтось сидів, ходив, скаржився, сподіваючись зустріти співчуття… Іноді люди не сиділи в черзі, а стояли біля вікон, задумливо роздивляючись лікарняний сад, або дивувалися величезним китайським трояндам бабусі Болеслави. До речі, Баська перетворила відділення в справжню оранжерею, а Гоша облаштував кімнату «психологічного відпочинку». І тепер, у вільний від пацієнтів час, який найчастіше припадав лише на обід, все збиралися тут хвилин на тридцять на м'якому дивані і відпочивали.

Спочатку пацієнти намагалися прорватися на прийом і в не прийомний час, але Демч вирішив з самого початку припинити цю згубну практику, оскільки знав, що інакше йому взагалі сядуть на голову. Він не відчиняв двері з тринадцятої до чотирнадцятої години навіть ментам. І тепер ті теж терпляче чекали, поки відділення відновить прийом відвідувачів.

Олександр знав, що найголовніше в роботі – правильна організація праці. Тому він склав посадові інструкції для кожного співробітника з розкладом функціональних обов'язків. Спочатку він подумав, що не братиме лаборантів у морг, а буде користуватися диктофоном, з якого потім Бася друкуватиме акти розтинів і експертизи, на кшталт роботи іноземних моргів. Але потім він згадав, що в деяких випадках треба буде на місці брати мазки й кров, шматочки внутрішніх органів померлих і зразу оформляти на дослідження. Тому він вирішив дізнатися для початку настрій своїх співробітників, і запитав, у кого з них є бажання працювати з ним в морзі. І зрадів, коли обидва відповіли, що хочуть. Демч з сумнівом подивився тоді на малу Басю. Симпатюля-брюнетка в величезних окулярах викликала у нього сумніви в тому, що вона зможе психологічно витримати таку роботу. За Гошу він чомусь не переживав. Тому він вирішив, для початку взяти обох на звичайний розтин, попередивши, що в разі травми або вбивства (тьху-тьху!) доведеться значно важче і довше бути в секційному залі. На його подив, Болеслава не тільки не злякалася, а навпаки, активно випитувала у нього все патологічні подробиці у померлого, адже такого навчання в коледжі вони були позбавлені свого часу.

«Однак! Хороші мені лаборанти попалися!», – задоволено констатував Демч. Звісно, він попередив своїх підлеглих і про відповідальність за розголошення таємниці слідства, які стануть їм відомі під час роботи.

– Ось ти молодець! У тебе така організаторська жилка є! – хвалив сусіда патологоанатом.

– Та облиш! Ти ж теж організував роботу свого відділення?!

– Відкрию тобі страшну таємницю: я нічого не організовував, мені у спадок від старого колеги все дісталося!

– Ну, так це тобі пощастило! Втім, що ми все про роботу? Хто добре працює – повинен добре відпочивати! Які у нас плани на вихідні? – весело запитав Демч.

– У нас?

– Ну, ми ж тепер «разом» живемо?

– Я, взагалі-то, планував до батьків з'їздити… Ти хіба не поїдеш до них похвалитися, як все тут…

– Я – сирота, Оресте. Батьки загинули в автокатастрофі, а мене кинуло на підлогу, я і вижив. Рубці на голові і тілі залишилися… Але мені було близько року всього… Виріс в інтернаті. Так що їхати мені нема до кого. Хіба що, до родичів за кордон?

– Хочеш, поїдемо до моїх?

– Давай, ти поїдеш до них на наступні вихідні, а завтра покажеш мені місто?

– Добре, – погодився Орест.

– А як у вас з дівчатами?

– Цього у нас з надлишком вистачає!

– А чого ж ти тоді досі сам?

– Ну-у, як тобі сказати? Час провести є з ким. А ось, щоб зустріти серйозну для життя – поки не пощастило…

– Зрозуміло. Чи не там шукаєш, напевно?

– Може, – миролюбно відповів Манчишен.

– Я перепрошую, а який у вас знак був, що вхід заборонений?

– Не зрозумів, – здивовано витріщився на Демча Орест.

– Ну, коли ти не один?

– А-а-а! Так, в принципі, ніякого і не було.

– Непорядок! Давай так: якщо входити не можна – на ручку дверей вішаєш… – Демч обвів очима холостяцьку кімнату і побачив ремінь, що висів на дверцятах шафи.

– Ось, вішаєш ремінь. Лади?

– Лади.

Орест відчув, що з цього моменту життя стає веселішим, ніж раніше. Так, цей експерт – не те, що старий сусід-зануда по кімнаті! Дивно, як той ще знайшов собі дружину! Напевно, таку ж.

З наступних вихідних, Олександр почав активно вливатися в громадське та інше життя Т-ського. Щоправда, з прогулянкою по місту їм не зовсім пощастило тому, що в парку вони одразу натрапили на Баську, яка радо приєдналася до них, і почала розписувати красоти рідного міста, ніби Орест про них і до цього не знав!