Олена Федорова - Хорор у морзі - нечиста сила в судово-медичному відношенні

– Тоді ви зараз прикинете дизайн, а ми з Гошею і дядьком Гнатом поїдемо на базар і прикупимо, що потрібно. Завтра чекаю всіх раніше.

– Начальник такий діловий! – шанобливо помітила Бася.

– Так і повинно бути! – повчально відповів Гнат Васильович.

У Басі був добрий художній смак, тому вона швиденько накидала ескізи кімнат, Демч подивився на них, ствердив, і помчав на ринок.

– Як думаєш, все буде добре? – запитала дорогою додому Бася свого однокашника.

– Має бути чудово! – оптимістично помітив той.

– Ми навіть не знали, куди зможемо влаштуватися на роботу, а повезло, і влаштувалися в нове відділення, якого ще тут ніколи не було. Це ж здорово! – радів Гоша.

Григорій Миронець і Бася Василевська вчилися в паралельних групах на фельдшерському відділенні, і здогадувалися, що за розподіл їх попереду чекає жорстока боротьба. Але у результаті все обійшлося набагато краще, ніж передбачалося.

Хто б знав, що в Т-ському відкриється експертиза, і вони зможуть тут працювати? До того ж фраза «я працюю в судмедекспертизі» звучала дуже авторитетно. Можна було пишатись собою!

На наступний ранок, коли усі зібралися на ганку відділення, начальник зустрів їх вже перевдягнутим в старий тренувальний костюм, робочий халат і шапочку. Всі ще раз переконалися і здивувалися, що їх начальник – особливий.

– Я вже почав змивати стіни. Приєднуйтеся. Кожен може узяти собі по кімнаті й…

– А як Ви так рано встигли вже? – наївно заїкнулася Бася і запнулася, зрозумівши, що припустила нетактовність.

– Я тут живу, мій юний друже, – відповів начальник.

– Де «тут»? – недовірливо запитав і собі Гоша.

– У своєму кабінеті. Головлікар пообіцяв мене куди-небудь прилаштувати. Але поки…

– А хочете, можна у моєї бабусі на дачі пожити? – запропонувала юний лаборант.

– Ні, Басько, це дуже далеко, – запротестував Гоша.

– Слухай, Олександре Іллічу, у мене ж мій співмешканець по гуртожитку вибув.

– Як вибув? Зовсім?

– Так, одружився і поїхав до іншого району. Напиши післязавтра заяву головному, щоб він тебе до моєї кімнати підселив, – запропонував Орест.

– Відмінно. Спасибі, колего! – хлопнув по плечу патанатома Демчин, – А тепер – за роботу.

Всі кивнули та пішли переодягатися. Робота дружно закипіла. І в понеділок відділення було не впізнати. Звичайно, побілка і фарбування ще не висохли остаточно, але кімнати абсолютно змінилися. Демч закупив однакову персикову фарбу, і тепер все кімнати сяяли сонячним світлом, і навіть стали здаватися якось більше. Бася з Гошею привезли старі килими, диванчик з дачі, телевізор, квіти й дерева, тому що китайські троянди бабусі виросли вище голови, і розставили це по всьому відділенню.

– Слухай, супер! – здивовано констатував Орест, оглядаючи сусідський ремонт.

– А ти чого собі не поновиш свій радянський каземат?

– Та якось в голову не приходило, – чесно зізнався патологоанатом, – Все чекаємо, коли головлікар призначить ремонт.

– Ой, чого їх чекати?

– Та якось не хочеться свої кровні віддавати за ремонт…

– Та ти чого? Зробиш добре ремонт – років п'ять, а то й більше будеш відмінно себе почувати! Адже ти ж тут півжиття проводиш! Хіба ти не вартий того, щоб створити собі гідні умови?

Орест погодився, що новий сусід мав рацію. І на наступні вихідні теж організував ремонт.

За кілька днів все відділення було не впізнати. Головний лікар Михайло Іванович, зайшовши перевірити, як влаштувалося відділення СМЕ, був убитий наповал ініціативою співробітників облаштувати тепер зразково-показові відділення.

– А от на облаштунок моргу ми попросимо Вашої допомоги, – твердо сказав начальник СМЕ, – Нам потрібні хоч кілька морозильних камер.

– Ой, просити щось Ви можете, але все залежить від мера. Дасть фінанси – немає питань. Тільки він нам не сплатив навіть ще обладнання для реанімації, хоч і обіцяв рік тому.

– Нумо борімось!

– Яким чином з ним боротися? Пробували, марно.

– Це тому, що у Вас не було експертизи. А тепер ми маємо ефективні засоби для боротьби.

– Які це? – підозріло примружившись, запитав головний лікар.

– Поки що не розкриваймо наші секрети. Підімо спочатку законним шляхом: закидаємо його проханнями.

– А Ви пропонуєте незаконні шляхи вирішення? – сполошився головний.

– Ні-ні! – заспокійливо замахав руками Демчин, – Скажімо, просто екстремальні.

Борисов неодмінно покрутив головою і пішов до себе, будуючи припущення, які ж методи боротьби передбачає ризиковий судмедексперт. Але, оскільки Демч був непередбачуваним товаришем, то і прочитати його думки виявилося неможливим.