1 ...6 7 8 10 11 12 ...30 Його стурбованість негайно змінилася роздратованістю.
– Ви говорили з командиром?
– Ні, сер, – зізнався я. – Я… я не хотів його поки що турбувати. Можливо, це дрібниця.
Інженерове обличчя скрутилося в якусь неприємну гримасу, і я подумав, що мені перепаде від нього, але він дозволив відвести себе до хвостової частини. Його присутності було достатньо, щоб повернути мені сумніви й професіоналізм. Моя хода зробилася впевненішою, зіниці розширились, шлунок повернувся на місце.
Я побачив, що Пембрі сидить поруч із Ернандесом і вони обоє вдають байдужість. Гедлі мимохідь кинув на них погляд і пішов за мною проходом між трунами.
– А що з основним світлом? – запитав він.
– Воно не допоможе, – озвався я. – Ось. – Я дав йому ліхтарик і запитав: – Чуєте?
– Що чую?
– Просто прислухайтесь.
Знову лише звуки двигунів і струменевої течії.
– Я не…
– Тс-с-с! Слухайте.
Його рот розчахнувся і застиг так десь на хвилину, а потім закрився. Двигуни стихли, і з’явилися звуки, пролившись на нас водою, оточивши нас слуховим туманом. Я навіть не розумів, як змерз, доки не помітив, що в мене трясуться руки.
– Що це, в біса, таке? – запитав Гедлі. – Схоже на…
– Не треба, – урвав я його. – Цього не може бути. – Я кивнув на металеві ящики. – Знаєте, що в цих трунах, так?
Він не відповів. На мить здалося, наче звуки навколо нас рухаються – спершу близько, а потім десь віддалік. Інженер спробував наздогнати їх світлом ліхтарика.
– Ви знаєте, звідки це лунає?
– Ні, я просто радий, що ви теж це чуєте, сер.
Чоловік почухав голову, обличчя витягнулося, наче він проковтнув щось огидне й не міг позбутися посмаку.
– Хай мені грець, – буркнув він.
Як і раніше, звук раптово стих, і наші вуха наповнило гудіння двигунів.
– Врублю світло. – Я нерішуче рушив геть. – Командирові телефонувати не буду.
Його мовчання здалося змовницьким. Повернувшись назад, я побачив, що Гедлі розглядає крізь сітку один з рядів трун.
– Доведеться влаштувати огляд, – похмуро сказав він.
Я не відповів. Мені вже доводилось робити огляд вантажів у повітрі, але я ніколи не обшукував нічого схожого, навіть тіла військових. Якщо все, що розповідала Пембрі, правда, годі й уявити собі щось гірше за необхідність відкрити одну з домовин.
Коли пролунав новий звук, ми обидва здригнулися. Уявіть собі мокрий тенісний м’ячик. А тепер уявіть звук, із яким мокрий тенісний м’ячик влучає в корт, – таке собі приглушене «чмак», наче пташка вдарилась у фюзеляж. Він пролунав ще раз, і цього разу я почув його всередині вантажного відсіку. Після турбулентного удару гупання пролунало ще раз. Воно точно доносилося з труни біля ніг Гедлі.
«Не така аж серйозна проблема, – казало його обличчя. – Ми просто собі все вигадали. Звук із труни не може кинути літак на землю. Привидів не існує».
– Сер?
– Треба подивитися, – вирішив він.
Кров знову приплинула до живота. «Подивитися». Я не хотів дивитися.
– Дзенькніть капітанові й попросіть його спробувати не смикати літак, – сказав інженер.
Я зрозумів, що він збирається допомогти мені. Йому не хотілося цього робити, але він однаково мав такий намір.
– Що ви робите? – запитала Пембрі.
Вона стояла поруч, поки я знімав транспортні сітки з вишикуваних рядком трун, а інженер розстібав паски, які фіксували один стос. Ернандес спав, звісивши голову: заспокійливе нарешті подіяло.
– Нам потрібно оглянути вантаж, – по-діловому сказав я. – Можливо, він розбалансувався в польоті.
Коли я проходив повз жінку, вона схопила мене за руку.
– Ось у чому була річ? Вантаж совався?
У її запитанні чувся розпач. «Скажіть мені, що я все це вигадала, – благало її обличчя. – Скажіть, я повірю вам і трохи посплю».
– Саме так ми вважаємо, – кивнув я.
Її плечі розслаблено опустились, а обличчя розтягнулося в занадто широкій, аби бути справжньою, усмішці.
– Дякувати богу. Я думала, що ми втрачаємо глузд.
Я поплескав її по плечу.
– Пристебніться й перепочиньте трохи, – порадив я.
Вона так і зробила.
Я нарешті діяв. Я був майстром вантажно-розвантажувальних робіт і міг покласти цьому край. Тож узявся за роботу. Відчепив паски, виліз на інші труни, посунув горішню, відніс її в інше місце, зафіксував, забрав наступну, відніс, зафіксував, і все те саме ще раз. Як приємно повторювати прості дії.
Так було, аж доки ми не дісталися нижньої труни, звідки чувся шум, який зупинив Гедлі. Він стояв поруч і дивився, як я витягаю її, звільняючи достатньо для огляду місця. Постава його залишалася виструнченою, але було помітно, що чоловік гидує; він міг би приховати це в товаристві хвалькуватих ветеранів військової авіації за кухлем пива. Але не тут і не від мене.
Читать дальше