Стівен Кінг - Салимове Лігво

Лінія мовчала.

Було за дві хвилини сьома, коли великий, помаранчево-білий фургон з написом «Перевози Генрі» на бокових і задньому бортах зупинився в Портлендському порту наприкінці Митного причалу перед складом з гофрованої сталі. Знов повертався приплив, і стривожені цим мартини кружляли й ридали вгорі на тлі призахідного багряного неба.

– Господи Христе, тут нікого нема, – сказав Роял Сноу, допиваючи рештки своєї пепсі й кидаючи порожню бляшанку на підлогу кабіни. – Нас арештують як грабіжників.

– Он там є хтось, – сказав Генк Пітерз. – Коп.

Це був не зовсім коп; це був нічний сторож. Він посвітив на них своїм ліхтариком:

– Хто з вас, хлопці, Лоренс Крукат? [86] Сторож промовляє прізвище Ларрі як Crewcut – військова коротка стрижка.

– Кроккет, – сказав Роял. – Ми від нього. Приїхали забрати кілька ящиків.

– Добре, – сказав нічний сторож. – Ходімо до контори, у мене там накладна, треба, щоб ви підписали.

Він показав рукою Пітерзу, котрий сидів за кермом:

– Давай назад онде туди. До тих двостулкових дверей, де ліхтар горить. Бачиш?

– Йо, – ввімкнув задню передачу Пітерз.

Роял Сноу слідом за нічним сторожем увійшов до контори, де булькотіла кавоварка.

Годинник над пін-ап календарем з дівчатами показував 7:04. Нічний сторож порився в якихось паперах на столі та знайшов потрібну теку:

– Розпишися отут.

Роял написав своє прізвище.

– Вам варто буть обережними, коли зайдете туди. Ввімкніть світло. Там пацюки.

– Ніколи не бачив пацюка, який би не втікав від отакого, – сказав Роял, широко майнувши ногою, взутою в робочий чобіт.

– Тут у нас портові пацюки, синку, – сухо промовив нічний сторож. – Вони мали справу з чоловіками й дебелішими за тебе.

Роял вийшов і рушив до дверей складу. Нічний сторож стояв у дверях своєї будки і дивився йому вслід.

– Обережно, – сказав Роял Пітерзу. – Той старий каже, тут пацюки.

– Окей, – пирхнув Пітерз. – Старий добряга Ларрі Крукат.

Роял намацав за дверима вмикач і дав світло. Було щось таке в тутешній атмосфері, важкій від суміші ароматів солі, деревної гнилі та сирості, що вдушило веселість. Це, і думка про пацюків.

Ящики стояли вкупі посеред широкої складської долівки. Решта приміщення була порожньою, і тому цей гурт мав дещо зловісний вигляд. Креденс стояв у центрі, вищий за інші і єдиний, не позначений написом «Барлоу і Стрейкер, Джойнтер-авеню-27, Єрус. Лігво. Мейн».

– Ну, все не так і погано, – сказав Роял.

Він зазирнув до своєї копії накладної, а потім порахував ящики.

– Йо, все на місці.

– Тут-таки пацюки, – сказав Генк. – Чуєш їх?

– Йо, мерзенні створіння. Я їх ненавиджу.

На якусь мить між ними запала мовчанка, обидва прислухалися до попискування й тупотіння, що долинало з тіней.

– Ну, берімося до роботи, – сказав Роял. – Давай наладуємо оце велике малятко першим, щоб воно нам не заважало, коли приїдемо до крамниці.

– Окей.

Вони підійшли до того ящика, і Роял дістав свого кишенькового ножа. Одним швидким порухом він розпоров конверт з інвойсом, приклеєний липкою стрічкою до його стінки.

– Агов, – мовив Генк. – Гадаєш, нам варто отак…

– Ми мусимо переконатися, що забираємо ту, що треба, річ, хіба ні? Якщо ми зблудимо, Ларрі пришпилить наші сраки до стінки в своєму офісі.

Він витяг з конверта інвойс і подивився на нього.

– Що там написано? – запитав Генк.

– Героїн, – розважливо проказав Роял. – Дві сотні фунтів цього лайна. Також дві тисячі журналів з дівчатками зі Швеції, триста гросів французьких гандонів з вусиками… [87] Gross = 122 = 144.

– Дай-но сюди, – вихопив Генк у нього папір. – Креденс, – прочитав він. – Так, як нам Ларрі й казав. Із Лондона, Англія. Пункт доставки Портленд, Мейн. Французькі з вусиками, щоб ти всравсь. Поклади це назад.

Роял послухався.

– Є щось тут кумедне, – сказав він.

– Атож, ти. Кумедний, як та італійська армія.

– Ні, без херових жартів. Нема митних печаток на цій хуйні. Ні на ящику, ні на інвойс-конверті, ні на самому інвойсі. Жодної печатки.

– Мо’, вони їх ставлять отим чорнилом, яке показується тільки під отим спеціальним невидимим світлом.

– Ніколи вони так не робили, коли я робив тут, у порту. Господи Христе, вони живого місця на вантажі не лишали, штемпелювали його в дев’яноста різних місцях. До жодного ящика не можна було взятись без того, щоб не вимазатися по лікті в синє чорнило.

– Добре. Я дуже радий. Але моя дружина, бува, лягає спати дуже рано, а я надіявся на трохи сексу цього вечора.