Стівен Кінг - Салимове Лігво

Після третього дня пошуків він зайшов до Євиної кухні з’їсти порцію равіолі з бляшанки, щоби потім упасти в ліжко, поспати перед писанням.

Там він побачив Сюзен Нортон, яка поралася біля кухонної печі, готуючи щось на кшталт смаженини з фаршу з овочами. Чоловіки, які щойно повернулись додому з роботи, сиділи навколо столу і, прикидаючись, ніби балакають, хтиво глипали на неї – на Сюзен була підв’язана вище пупа вилиняла картата сорочка та обрізані зі штанів вельветові шорти, Єва Міллер прасувала у відокремленому від кухні закуті.

– Агов, а ти тут що робиш? – запитав він.

– Готую тобі пристойну їжу, щоб ти не перетворився зовсім на тінь, – відповіла вона, а Єва пирхнула сміхом з-за рогу стіни.

Бен відчув, що в нього палають вуха.

– Куховарить направду добре, вона вміє, – сказав Проноза. – Я розуміюся. Я додивляюся.

– Екби ти іше дужче додивлявсь, у тебе б й очі повипадали з очниць, – докинув Ґровер Верілл і захихотів.

Сюзен накрила смаженину кришкою, поставила в духовку, а потім пішла на задній ґанок почекати до її готовності. Сонце сідало червоне, хворобливо спаленіле.

– Є хоч щось?

– Ні, нічого.

Він дістав з нагрудної кишені пом’яту пачку сигарет і закурив.

– Від тебе пахне так, немов ти цілком скупався у «Старому лісовику» [78] «Old Woodsman» – репелент проти комах, який випускається з 1882 р. .

– З нього користі, як з бика молока, – простягнув він їй руку, показавши пухирці від укусів комах і ледь загоєні подряпини. – Сучі москіти та колючі кущі.

– Як ти гадаєш, що з ним сталося, Бене?

– Бозна, – видихнув він дим. – Можливо, хтось підкрався зі спини до старшого брата, гахнув його наповненою піском шкарпеткою або чимсь таким і вхопив малого.

– Ти вважаєш, що він уже мертвий?

Бен подивився на неї, щоб побачити, якої їй хочеться відповіді – чесної чи лише обнадійливої. Він узяв її за руку, сплівши її пальці зі своїми.

– Так, – коротко мовив він. – Я думаю, що хлопчик уже неживий. Поки що жодних переконливих доказів, але я так думаю.

Вона спроквола похитала головою:

– Я сподіваюся, ти помиляєшся. Моя мама і деякі інші пані цим часом ходили посидіти з місіс Ґлік. Вона геть у знетямі і її чоловік також. А той інший хлопчик блукає там, неначе привид.

– Угу, – відгукнувся Бен.

Він дивився вгору, на Дім Марстена, не вельми уважно слухаючи. Віконниці там були зачинені; вони відчиняться пізніше. Коли западе темрява. Віконниці відчиняться, коли западе темрява. На цій думці, на її ледь не заклинальній характерності він відчув, як ним перебіг якийсь хворобливий холод.

– …ввечері?

– Га? Вибач? – озирнувся він на неї.

– Я казала, що мій тато хотів би, щоб ти прийшов до нас завтра ввечері. Ти зможеш?

– А ти будеш вдома?

– Звичайно, буду, – відповіла вона і подивилась на нього.

– Гаразд. Добре.

Йому хотілося дивитися на неї – вона була такою гарною в цьому призахідному світлі – але його очі, немов магнітом, притягував Дім Марстена.

– Він притягує тебе, правда? – промовила вона; і це прочитання його думки, аж до самої метафори, було ледь не моторошним.

– Так. Він притягує.

– Бене, про що ця, нова, книжка?

– Не зараз, – сказав він. – Дай іще час. Я розкажу тобі, тільки-но зможу. Вона… мусить сама себе витворити.

Саме в цю мить їй захотілося сказати йому «я тебе кохаю», сказати ці слова з тією легкістю і беззастережністю, з якою ця думка виринула на поверхню її розуму, але вона прикусила язика. Вона не хотіла такого казати, коли він дивиться… дивиться на той пагорб.

Вона підвелася:

– Піду погляну на смаженину.

Коли вона його полишила, він далі курив і дивився туди, на Дім Марстена.

Коли вранці двадцять другого числа Лоренс Кроккет сидів у своєму офісі і, прикидаючись, ніби читає понеділкову кореспонденцію, зиркав на цицерони своєї секретарки, задзвонив телефон. Він багато думав про власну ділову кар’єру в Салимовому Лігві, про ту маленьку іскристу машину на заїзді Дому Марстена, про угоди з дияволом.

Іще до того, як угоду зі Стрейкером було консумовано (ловкенький термін, гаразд [79] Консумація (consummation) – юридичний термін, що означає остаточне оформлення, повну легітимацію певного процесу з занесенням його результатів у всі реєстри; але наразі Кроккет подумки прирівнює його до схожого слова «consume» – споживати, пожирати, спопеляти. , подумав він, обмацуючи очима перед секретарчиної блузки), Лоренс Кроккет, поза всякими сумнівами, був найзаможнішою людиною в Салимовому Лігві й одним з найзаможніших в окрузі Камберленд, хоча нічого ні в його офісі, ні в його особі на це не вказувало. Офіс був старим, запилюженим й освітлювався двома засидженими мухами, жовтими плафонами-кулями. Письмовим столом слугував захаращений паперами, ручками та кореспонденцією старозавітний секретер. На одному його крилі містилося горня з клеєм, а на другому – квадратне скляне прес-пап’є, різні грані якого являли фотознімки родини Кроккета. На стосі реєстраційних книг стояв, небезпечно балансуючи, повний сірників акваріум, табличка на передній стінці якого повідомляла: «Для наших безсірникових друзів» [80] Слово «matchless» дозволяє гру слів, оскільки може означати як «безсірникові» так і «незрівнянні». . Окрім трьох вогнетривких сталевих шаф та стола секретарки у невеличкій загородці, офіс був порожнім.