Стівен Кінг - Салимове Лігво

Хоча там були картинки.

Моментальні знімки і фотографії були скрізь – пришпилені, причеплені або приклеєні стрічкою на всі доступні поверхні. Деякі були новими полароїдними принтами, інші зробленими кілька років тому на плівку «Кодак» кольоровими знімками, але ще більше було покручених і пожовклих чорно-білих фотографій, деякі з яких сягали п’ятнадцятирічної давнини. Під кожною містився друкований опис: «Гарне заміське житло! Шість кмн.» або «Місцина на пагорбі! Дорога Теґґартів Ручай! $ 32000 – Дешево» , або «Годиться для есквайра! 10 кмн. Фермерське обійстя. Бернс-роуд». Контора виглядала гнітюче безперспективною невдахою, якою вона й була до 1957 року, коли Ларрі Кроккет, якого успішніша спільнота Єрусалимового Лігва вважала лише на щабель вищим за безнадійного, вирішив, що майбутнє належить трейлерам. У ті відійшлі, туманні часи більшість людей вважали трейлери такими собі похватними сріблястими повозками, яку чіпляєш ззаду до своєї автівки, коли хочеш з’їздити до Єловстонського національного парку і сфотографувати свою дружину з дітьми на фоні Старого Вірного [81] Old Faithful – унікальний гейзер, який з постійною регулярністю викидає вгору на 30–56 метрів до 32 000 літрів окропу. . У ті відійшлі, туманні часи навряд чи хтось – навіть самі виробники трейлерів – передбачали той день, коли на заміну похватним сріблястим повозкам прийдуть кемпери, які встановлюються прямо на кузові вашого пікапа «Шеві» або можуть постачатися самі цілком моторизованими.

Однак Ларрі не мав потреби знати такі речі. Цей не більше ніж прозорливець-дилетант просто пішов до міської управи (в ті часи він не був виборним; у ті часи його не вибрали б навіть на гицеля) і переглянув закони зонування у Єрусалимовому Лігві. Вони були надзвичайно спокусливими. Читаючи між рядків, він побачив тисячі доларів. Закон встановлював, що не можна влаштовувати громадського сміттєзвалища чи тримати більше трьох непридатних автомобілів на своєму подвір’ї, якщо ви не маєте ліцензії на сміттєзвалище, або мати хімічний туалет – доволі примхливий і не дуже точний термін для відхідку – якщо це не ухвалено міським санітарним інспектором. Ось воно.

Ларрі позакладав усе своє дощенту, ще більше набрав у борг і придбав три трейлери. Але не похватні маленькі сріблясті повозки, а довгі, шикарні, товстошиї монстри зі штучними панелями «під дерево» і обшитими кухонним пластиком туалетами. Для кожного він купив по одноакровій ділянці на Приселку, де земля була дешевою, встановив їх на дешевих основах і поринув у роботу з їх продажу. Він її виконав за три місяці, подолавши певний початковий опір людей, котрі мали сумніви щодо життя в будинку, який нагадує пульманівський залізничний вагон, і його прибуток становив близько десяти тисяч доларів. Хвиля майбутнього прибула у Салимове Лігво, і Ларрі Кроккет їхав на вершечку її хребта.

Того дня, коли в його офіс увійшов Р. Т. Стрейкер, Кроккет коштував близько двох мільйонів доларів. Він досяг цього внаслідок земельних спекуляцій у безлічі сусідніх міст і містечок (але не в Лігві; не сери там, де годуєшся – таким було гасло Лоренса Кроккета), засновуючись на переконанні, що індустрія мобільних будинків зростатиме скаженими темпами. Так і сталося і, Боже мій, як попливли до нього гроші.

У 1965 році Ларрі став негласним партнером підрядника на ім’я Ромео Пулен, який забудовував супермаркет-плазу в Оберні [82] Auburn – засноване 1786 р. місто (23 тис. мешканців), адміністративний центр округу Андроскоґґін у штаті Мейн. . Пулен був пройдисвітом-ветераном, тож з його спритністю в робочих процесах і обізнаністю Ларрі з цифрами вони заробили по $ 750 000 кожний, а Дядьку Сему мусили відрапортувати тільки про третину того. Все це було вкрай захопливим, а якщо дах супермаркету в погану погоду протікав, ну, таке життя.

У 1966–1968 роках Ларрі купив контрольні пакети в трьох мейнських компаніях, що торгували мобільними домами, провівши певну кількість хитромудрих перетасовок власників, щоби скинути з хвоста податківців. Ромео Пулену він описав цей процес так: в’їжджаєш у Тунель Кохання з дівчиною-А, дрючиш у машині на задньому сидінні дівчину-Б і зрештою виїжджаєш на іншому боці, тримаючись за руки з дівчиною-А. Тож зрештою він купував мобільні доми сам у себе, і ці інцестуальні бізнеси відзначались таким здоров’ям, що було майже лячно.

Угоди з дияволом, аякже, думав Ларрі, перекладаючи свої папери. Коли маєш з ним справи, банкноти мусять відгонити сіркою.