Стівен Кінг - Необхідні речі

– Усе буде добре, – м’яко промовив він у порожній крамниці. – Усе з тобою буде добре.

Передбачення Поллі виявилися правильними. Ще до закриття того ж дня майже всі жінки Касл-Рока, принаймні важливі персони, і кілька чоловіків зазирнули в «Необхідні речі», щоб побіжно все роздивитися. Майже всі вони щосили запевняли Ґонта, що лише на хвильку забігли, бо мають іще якісь справи.

Стефані Бонсейнт, Сінтія Роуз Мартін, Барбара Міллер і Френсін Пеллетір були першими. Стефі, Сінді Роуз, Барбз і Френсі прибули міцною групкою менш ніж десять хвилин після того, як було помічено, що Поллі виходить з нової крамниці (новину про це швидко й ретельно рознесло телефонами та надійною системою «баба бабі сказала», яка успішно діє на задніх дворах Нової Англії).

Стефі з подругами дивилися. Охали й ахали. Вони запевнили містера Ґонта, що не можуть затриматися на довше, бо в них сьогодні день гри в бридж (нехтуючи пояснити йому, що тижневі партії починаються не раніше другої дня). Френсі запитала, звідки він. Ґонт відповів, що з Акрона, Огайо. Стефі запитала, чи давно він у бізнесі продажу антикваріату. Ґонт відповів, що не вважає себе продавцем антикваріату, принаймні не зовсім. Сінді хотілося знати, чи містер Ґонт давно в Новій Англії. Та трохи, відповів містер Ґонт, трохи.

Усі четверо пізніше погодилися, що крамниця цікава – стільки химерних речей! – проте інтерв’ю пройшло безрезультатно. У чоловіка майже стільки ж води в роті, як у Поллі Чалмерз, як не більше. Тоді Барбз відзначила, що вони всі в курсі (чи думають, що в курсі), що Поллі Чалмерз перша ввійшла в нову крамницю, а ще вона принесла з собою торт . Мабуть, припускала Барбз, вони знайомі з містером Ґонтом… з Минулого, з часів, які вона провела Не Тут.

Сінді Роуз висловила зацікавленість у вазі «Лалік» і запитала містера Ґонта (який стояв неподалік, але не нависав, як гріх над душею, що було схвально зауважено), скільки вона коштує.

– А ви як думаєте, скільки? – запитав він, усміхаючись.

Вона всміхнулася йому у відповідь, досить кокетливо.

– Оу , – промовила. – То це у вас так тут заведено, містере Ґонт?

– Так я веду справи, – погодився він.

– Тоді, боюся, ви втратите більше, ніж заробите, торгуючись із янкі, – попередила його Сінді Роуз, поки подруги спостерігали за цією сценою з чистим інтересом глядачок Вімблдонського турніру.

– Це, – відбив він, – ми ще побачимо. – Голос звучав іще дружньо, але тепер у ньому також проскакували викличні нотки.

Сінді Роуз тепер уважніше глянула на вазу. Стефі Бонсейнт щось шепнула їй на вухо. Сінді Роуз кивнула.

– Сімнадцять доларів, – запропонувала вона. Насправді ваза мала вигляд радше доларів на п’ятдесят, а в бостонських антикварних, міркувала Сінді, за неї попросили б цілих сто вісімдесят.

Ґонт склав пальці пірамідкою під підборіддям у жесті, який би впізнав Браян Раск.

– Думаю, маю попросити як мінімум сорок п’ять, – із певним жалем сказав він.

У Сінді Роуз проясніли очі: з’явилися варіанти. Спочатку вона вважала ту вазу «Лалік» чимсь не особливо цікавим, просто ще одною розмовною відмичкою, якою можна спробувати відімкнути таємничого містера Ґонта. Тепер вона краще її роздивилася й побачила, що це справді гарний виріб, який чудово впишеться в її вітальню. Квітковий крайчик навколо довгої шийки вази був такого ж кольору, як у неї шпалери. Доки Ґонт не відповів їй зі своєю пропозицією ціни, яка лише на хвостик перевищувала допустиму, жінка не усвідомлювала, що їй хочеться ту вазу так сильно, як зараз.

Сінді порадилася з подругами.

Ґонт, м’яко усміхаючись, спостерігав за ними.

Теленькнув дзвоник над дверима, й увійшли ще дві пані.

У «Необхідних речах» почався перший повноцінний робочий день.

Коли через десять хвилин учасниці бридж-клубу Еш-стріт покинули «Необхідні речі», Сінді Роуз Мартін тримала в руці пакет для покупок. Всередині лежала ваза «Лалік», загорнута в цигарковий папір. Вона купила її за тридцять один долар плюс податок, майже за всі гроші, виділені на дрібні витрати, але була настільки задоволена покупкою, що ледь не муркотіла.

Зазвичай Сінді сумнівалася й навіть трохи соромилася через такі імпульсивні покупки, переконана, що її трішки ошукали або й зовсім обмахорили, але не сьогодні. Саме в цьому торгу, на її думку, вона взяла гору. Містер Ґонт навіть просив її повернутися, казав, що має ще одну точно таку ж вазу-близнючку, вона прибуде трохи пізніше, може, навіть завтра! Ця чудово впишеться на столику у вітальні, але якщо Сінді матиме дві, то зможе поставити по одній з обох боків камінної полиці, а це буде просто шикарно .