Стівен Кінг - Острів Дума

Я відклав картинку вбік. Потім зійшов сходами вниз, засмажив у мікрохвильовці порцію курчатини «Голодна людина» і вижер усе до денця коробки.

Наступного вечора я малював вечірню зорю за допомогою пучків дикого проса, і яскраве помаранчеве сяйво крізь зелень перетворило горизонт на лісову пожежу. Через день я спробував пальми, але з того не вийшло нічого гарного, лиш тільки чергова банальщина, я ніби наживо побачив і почув гавайських дівчаток, танцюючих під дзенькання укулеле. Далі я посадовив на обрій велику стару мушлю, і сонце сяяло навкруг неї, мов корона, а в результаті – принаймні в мене – тілом ніби мурашки поповзли. Цю картину я повернув лицем до стіни, вирішивши, що коли подивлюся на неї вранці, вона втратить свою магію, але вона не втратила. Принаймні для мене.

Я сфотографував її цифровою камерою і додав знімок до імейла. Те послання породило листування, яке я роздрукував і поклав роздруківку до теки:

ЕФрі19 до Камена, док. 10:14 9 грудня Камен: я вже казав, що знову малюю. Це ваша провина, отже, найменше, чим ви можете зарадити, – це поглянути на прикріплену тут картинку і висловити свою думку. Це вид із мого тутешнього дому. Не щадіть моїх почуттів. Едґар Камен, док. до ЕФрі19 12:09 9 грудня Едґар: я думаю тобі покращало. ДУЖЕ. Камен P.S. Картинка справді чарівна. Схоже на невідому роботу Далі. Ти вочевидь на щось натрапив. Якого воно розміру? ЕФрі19 до Камена, док. 13:13 9 грудня Не знаю. Велике, напевне. ЕФ Камен, док. до ЕФрі19 13:22 9 грудня Тоді рий глибше! Камен

Через два дні приїхав Джек запитати, чи не буде йому якихось доручень, тож я сказав, що хочу поїхати до книгарні, купити альбом репродукцій Салмана Далі.

Джек розреготався.

– Гадаю, ви хотіли сказати Сальвадора Далі. Звичайно, якщо ви не маєте на увазі того хлопця, що написав книжку, яка наробила йому стільки клопоту. Не пригадую її назви.

– «Сатанинські вірші», – миттєво промовив я. Розум – дивна мавпа, правда ж?

Коли я повернувся додому з альбомом Далі – навіть з моєю дисконтною карткою «Barnes & Noble» він коштував приголомшливих сто дев’ятнадцять доларів, добре, що після розлучення в мене залишилося кілька мільйонів – на моєму автовідповідачі блимав вогник «ЧЕКАЄ ПОВІДОМЛЕННЯ». Це була Ілса, і її повідомлення тільки з першого прослуховування здалося мені загадковим.

– Мама хоче зателефонувати тобі, – казала вона. – Тату, я старалася з усіх сил – просила її зважити на всі її обіцянки мені, застосувала всі благання і просила Лін, тож ти побалакай з нею. Побалакай, прошу. Заради мене.

Я сів, без настрою з’їв пиріжок із «Застільних теревенів», якого мені перед тим так хотілося, і відкрив дорогий альбом, подумки промовивши – гадаю, я не був у цьому оригінальним – Вел, хелло, Далі [42] «Well hello Dolly» – перші слова знаменитої пісні з однойменного мюзиклу Джері Германа: «Отже, хелло, Доллі!». . Не все мене там вразило. В багатьох випадках у мене було відчуття, ніби я роздивляюся роботи якогось талановитого розумаки, котрий просто трохи порозважався. Хоча деякі картини схвилювали мене, а деякі налякали так само, як налякала мене моя власна сяюча мушля. Тигри літають над розпластаною голою жінкою. Летюча троянда. І ще одна картина «Лебеді, які віддзеркалюють слонів», вона була така дивна, що я ледь на неї поглянув… хоча й перевернув альбом, щоб роздивитися віддзеркалення.

Але насправді я займався лише тим, що чекав на дзвінок моєї майбутньої ексдружини, яка зателефонує і запросить мене повернутися до Сент-Пола відсвяткувати Різдво з нашими дівчатками. Нарешті телефон задзвонив, і коли вона промовила – я висловлюю це запрошення всупереч моїм власним бажанням , я ледь утримався, щоб не відповісти на цю кручену подачу – а я приймаю його всупереч моєму. Але сказав тільки розумію . Спитав – як щодо вечора напередодні Різдва ? І коли вона відповіла – це було б добре , – трохи отої напівприхованої готовності до бійки щезло з її голосу. Полеміку, яка могла би приморозити нерозвинутий бутон Різдва з Родиною, було відведено. Втім, поїздка додому від цього не перетворилася на аж так дуже приємну перспективу.

РИЙ ГЛИБШЕ – настановляв Камен, і саме великими літерами. Я мав підозру, що, поїхавши зараз звідси, я натомість усе вб’ю. Я зможу повернутися на острів Дума, але це не гарантувало, що я поверну собі цей драйв. Прогулянки, картини. Одне живилося іншим. Я не розумів як саме, але не відчував і потреби зрозуміти.