Стівен Кінг - Джералдова гра

– Добре. Тоді підійди до комода й візьми ключі. Спочатку відімкнеш оцей, – вона побрязкала правим зап’ястком об узголів’я, – а тоді оцей. – Так само побрязкала лівим. – Якщо ти зараз це зробиш, ми зможемо трошки зайнятися нормальним безболісним сексом із взаємним оргазмом, а тоді повернутися до нашого нормального безболісного життя в Портленді.

«І нікчемного, – подумала вона. – Ти забула додати. Нормального, безболісного й нікчемного життя в Портленді». Мабуть, саме так і є, або, можливо, це трішки надмірна драматизація (коли ти прикута до ліжка, драматизація якось сама собою виходить, помалу усвідомлювала Джессі), проте, мабуть, у будь-якому разі добре, що вона не вимовила те слово. Це означає, що той новий прямолінійний голос не такий уже й нестримний. А тоді, ніби заперечуючи цю думку, Джессі почула, як той голос – зрештою, власний її голос – починає підніматися з недвозначними ритмами й пульсаціями люті.

– Але якщо ти не припиниш клеїти дурня й дражнити мене, я звідси поїду прямісінько до сестри, дізнаюся, яка там адвокатка займалася її розлученням, і подзвоню їй. Я не жартую. Я не хочу грати в цю гру!

А тоді відбулося щось фантастичне, чого вона б не очікувала й за мільйон років: посмішка повернулася йому на обличчя. Вона здійнялася, наче субмарина, що нарешті досягла союзних вод після довгих і небезпечних поневірянь. Хоча навіть не це було по-справжньому фантастичним. Насправді вражало те, що посмішка більше не надавала Джералдові безневинно-пригальмованого вигляду. Тепер він скидався на небезпечного безумця.

Долонею він знову потягнувся вперед, погладив її ліву грудь, а тоді боляче стиснув. Закінчив цю неприємну справу, щипнувши її за пипку, чого раніше ніколи не робив.

– Ай , Джералде! Мені боляче !

Він серйозно і вдячно кивнув, і цей жест чудово ужився з тією страшною посмішкою.

– Це чудово, Джессі. Оце все. Ти могла б акторкою бути. Або дівчиною за викликом. З тих, дорожчих. – Він повагався, тоді додав: – Це типу комплімент.

– Господи, що ти мелеш?

Але Джессі непогано усвідомлювала, що знає відповідь. Тепер вона по-справжньому злякалася. У спальні щось лихе вирвалося з-під контролю. І розкручується, ніби чорна дзиґа.

Проте вона також була люта – така ж, як у день, коли Вілл її ляснув.

Джералд буквально засміявся.

– Що я мелю? Я тобі мало не повірив. Ось що я мелю.

Він опустив руку їй на праве стегно. А тоді знову заговорив, енергійно й химерним чином по-діловому:

– То як, ти їх сама розведеш, чи це мені зробити? Це також частина гри?

– Відпусти мене!

– Відпущу… потім.

Він викинув уперед другу руку. Цього разу вщипнув праву грудь, та так сильно, що нервові закінчення спалахнули білими іскорками аж по всьому стегну.

– А зараз розведи свої чудові ніжки, горда красуне моя!

Джессі уважніше роздивилася його й побачила страшну річ: він знає. Джералд знає, що вона не прикидається, ніби не хоче продовжувати.

Він знає, але вирішив не знати , що знає. Людина так може?

«Ще й як, – відповів прямолінійний голос. – Коли ти велике, доскочисте цабе в найбільшій на північ від Бостона й на південь від Монреаля юридичній компанії корпоративного права, думаю, ти можеш знати все, що захочеш, і не знати теж усе, що не захочеш. Думаю, в тебе тут більша проблема, дорогенька. Така проблема, через яку закінчуються шлюби. Краще зціп зуби й примружся, бо мені здається, тебе очікує одне пиздецьке щеплення».

Та посмішка. Гидка, зла посмішка.

Вдає невідання. І з такою силою, що потім зміг би пройти перевірку на детекторі брехні з цього приводу. «Я думав, що все те – частина гри, – сказав би Джералд, весь такий ображений і круглоокий. – Я серйозно так думав». А якщо вона натисне, чавлячи його своїм гнівом, він зрештою спуститься до найстарішої захисної стратегії… і огорнеться нею, ніби ящірка в тріщині каменю: «Тобі ж сподобалося. Я знаю, що сподобалося. Просто визнай це».

Прикривається невіданням. Знає, але все одно планує продовжувати. Він прикував її до ліжка, зробив це з її ж допомогою, а тепер, бля пиздець, навіщо товкти воду в ступі, тепер він збирається її зґвалтувати, по-справжньому зґвалтувати , поки грюкають двері, гавкає собака, ричить бензопила, а на озері йодлем клекоче гагара. Він дійсно збирається це зробити. Канєшно, пацани, ги-ги-га-га, якщо вона не брикала під тобою, як та вужиця на пательні, то ти, щитай, і не їбався ніколи. А якщо вона таки поїде до Медді, коли його сеанс приниження закінчиться, то Джералд наполягатиме, що про зґвалтування навіть і не думав.