Стівен Кінг - Крістіна

Подивившись на нього, Арні витер собі рота нижнім боком долоні.

— Бадді, іди в кабінет, — тихо промовив містер Кейсі. — І чекай мене там.

— Та до сраки кабінет! — закричав Бадді. Тонким та істеричним від гніву голосом. Пасмо волосся знову впало йому на лоба, і він його рвучко відкинув. — Я забираюся з цього хуйового свинарника.

— Так, добре, чудово, — відказав містер Кейсі, без найменшої інтонації чи збудження в голосі, так, наче Бадді запропонував йому чашку кави. Тоді мені стало зрозуміло, що в Лібертівілльській старшій школі Бадді вже відучився. Жодного тобі усунення від занять чи триденного відгулу додому; його батьки одержать поштою повідомлення про відрахування на цупкому блакитному папері — у ньому пояснять, за що вигнали їхнього сина, і поінформують про їхні права та можливості згідно з чинним законодавством.

Бадді зиркнув на Арні, потім на мене. І посміхнувся.

— Я до вас доберуся, — сказав він. — Поквитаємося ще. Ви, бляді, у мене ще пожалієте, що народилися.

Він копнув ногою ніж, і той закрутився й полетів, поблискуючи. Зупинився на краю асфальтового покриття, і Бадді пішов геть, клацаючи й дряпаючи асфальт набивками на каблуках своїх мотоциклетних чобіт.

Містер Кейсі перевів погляд на нас; обличчя в нього було сумне й стомлене.

— Мені прикро, — сказав він.

— Усе нормально, — відповів Арні.

— Написати вам, хлопці, дозвіл на звільнення? Може, схочете піти додому до кінця дня.

Я скоса глянув на Арні, який саме обтрушував свою сорочку. Той похитав головою.

— Ні, не треба, — сказав я.

— Гаразд. Тоді просто дозволи на спізнення.

Ми пішли в кабінет містера Кейсі, і він виписав нам дозволи на спізнення для наступного уроку, який зовсім випадково виявився у нас спільним — фізика. Коли ми заходили в лабораторію, багато учнів кидали на нас зацікавлені погляди й перешіптувались, затуляючи роти долонями.

Наприкінці шостого уроку поширили повідомлення про відсутніх. Я зазирнув у нього й побачив прізвища Реппертона, Ванденберга й Велча, навпроти кожного стояла оцінка D. Я думав, що після уроків нас із Арні викличуть у кабінет до директора, давати пояснення міс Лотроп, завучеві з виховної роботи, про те, що сталося. Але нас не викликали.

Після уроків я пошукав Арні, бо думав, що ми поїдемо додому разом і трохи про це поговоримо, але щодо цього я теж помилявся. Він уже пішов у гараж до Дарнелла, працювати над Крістіною.

Нагода нормально поговорити з Арні мені випала тільки після футбольного матчу наступної суботи. А ще то був також перший раз з дня купівлі Крістіни, коли Арні вивів її на дорогу.

Наша команда їздила в Гідден-Гіллз, приблизно за шістнадцять миль від Лібертівілля, і та поїздка на шкільному автобусі була найтихішою з усіх, у які я колись їздив. Ми наче не на гру їхали, а на ешафот. Навіть те, що їхні здобутки, 1–2, були тільки трохи кращими за наші, нікого особливо не тішило. Тренер Паффер сидів одразу за водієм, блідий і мовчазний, наче з бодуна.

Зазвичай поїздка на матч, що відбувався на полі супротивника, поєднувала в собі караван і мандрівний цирк. Другий автобус, під зав’язку набитий учасницями групи підтримки, оркестром і всіма учнями ЛСШ, які записалися «вболівальниками» («вболівальниками», Господи Боже! якби ми не закінчували старшу школу, хто б, у біса, в це повірив?), важко повз слідом за автобусом з командою. За цими двома автобусами зазвичай вервечкою вишиковувалися п’ятнадцять чи двадцять машин, здебільшого повні тінейджерів, і в більшості на бамперах були наклейки «ТЕР’ЄРИ, ДАЙТЕ ЇМ ЧОСУ!» І все це клаксонило, блимало фарами й робило все те, що ви, напевно, і самі пам’ятаєте зі шкільних часів.

Але в цю поїздку вирушили тільки автобуси з командою та групою підтримки/оркестром (та й той був неповний — у переможні роки було так, що коли не запишешся на поїздку другим автобусом до вівторка, ти в прольоті), а ще три-чотири машини пленталися позаду. Фальшиві друзі покинули нас у біді. А я сидів у командному автобусі поряд із Ленні Беронґґом, важко розмірковуючи, чи розмажуть мене того пообіддя по полю, і навіть не підозрюючи, що одна з машин позаду автобуса — це Крістіна.