Стівен Кінг - Крістіна

— Гей, Бадді, затавруй його! — радісно заверещав Дон Ванденберг, і я відчув, як пересихає в роті.

Я глянув на малого, що стояв коло мене: якийсь ботануватий дев’ятикласник, я його не знав. Абсолютно загіпнотизованими очима він дивився на ніж.

— Алло, — сказав я, а коли він не озирнувся, затопив йому ліктем у бік. — Алло!

Він підскочив і з жахом вирячився на мене.

— Іди приведи містера Кейсі. Він обідає в конторі деревообробної майстерні. Зараз же його приведи.

Реппертон зиркнув на мене, потім скоса глянув на Арні.

— Ну підходь, Каннінґем, — запросив він. — Як тобі? Спробувати хочеш?

— Прибери ніж, і я підійду, ти, гівняр, — сказав Арні. Голос у нього звучав цілком спокійно. «Гівняр» — де я чув це слово? Від Джорджа Лебея, чи не так? Авжеж. То була улюблена примовка його брата.

Але Реппертону вона явно не сподобалась. Він почервонів і підступив ближче до Арні. Арні описав півколо й відійшов. А я подумав, що зараз щось дуже швидко станеться — і може, це «щось» вимагатиме накласти шви й залишить по собі шрам.

— Приведи Кейсі, зараз же, — наказав я ботануватому дев’ятикласнику, і він пішов. Але я боявся, що до приходу містера Кейсі все вже скінчиться… хіба що я трохи вповільню хід подій.

— Реппертон, поклади ніж, — промовив я.

Його погляд знову повернувся до мене.

— Ти ба, — сказав він. — Це ж друзяка Пиздопикого. Кажеш, я маю ніж покласти?

— У тебе ніж, а в нього нема, — уточнив я. — По-моєму, це робить тебе довбаним боягузом.

Рум’янець на його щоках потемнів. І Реппертон втратив концентрацію. Він переводив погляд з Арні на мене й назад. Арні кинув на мене погляд, у якому світилася щира вдячність — і підібрався трохи ближче до Реппертона. Це мені не сподобалось.

— Кинь ніж! — крикнув хтось Реппертону. А потім ще хтось: «Кинь ніж!» Юрба співучими голосами завела: «Кинь ніж, кинь ніж, кинь ніж!»

Реппертону це не сподобалося. Проти того, щоб бути в центрі уваги, він нічого не мав. От тільки увага була не така, як треба. Його погляд нервово перебігав спочатку на Арні, потім на мене, потім на решту натовпу. Пасмо волосся вибилося на лоба, і він рвучким рухом його відкинув.

Коли він знову глянув у мій бік, я зробив такий рух, ніби хотів на нього напасти. Ніж крутнувся в мій бік, і Арні метнувся вперед — рухаючись так спритно, що я аж зачудувався. Він завдав удару ребром правої долоні, рубонув, як каратист, недоладно, проте ефективно. Удар припав на зап’ястя Реппертона, і вибитий з руки ніж дзенькнув об засіяний недопалками асфальт. Реппертон нахилився й схопив його. Арні розрахував удар із смертоносною точністю, тож коли рука Реппертона торкнулася асфальту, він на неї наступив. З розмаху, з усієї сили. Реппертон зайшовся криком.

Тоді втрутився Дон Ванденберг: швидко відтягнув Арні й жбурнув його на землю. А я, на автоматі, сам не здогадуючись, що збираюся зробити, зайшов у кільце й копнув Ванденберга в сраку, з усієї сили — завдав удару знизу вгору, а не паралельно до землі; я копнув його, наче підкинутий у повітря футбольний м’яч.

Ванденберг, височезний дрищ, якому на той час виповнилося чи то дев’ятнадцять, чи то двадцять років, розверещався і затанцював, тримаючись за свій зад. Про допомогу корешу Бадді він і думати забув; Бадді перестав бути важливим фактором. Мене самого дивує, як це я своїм ударом не викликав у нього параліч. Ніколи в житті я ще не бив нікого й нічого сильніше, і знаєш що, друже мій? Це та-а-аке круте відчуття.

І якраз тоді навколо мого горла зімкнулася чиясь рука, а долоня лягла між ніг. Що зараз буде, я зрозумів на секунду запізно для того, щоб це попередити. Мої яйця потрапили в лещата, і від того потиску з паху ринув скажений біль — нагору в шлунок і вниз по ногах, роблячи їх ватяними, тож коли рука відпустила моє горло, я просто повалився в калюжу на загидженому асфальті курильні.

— І як тобі, гандон? — спитав у мене квадратний хлоп з гнилими зубами. На носі в нього сиділи маленькі й доволі делікатні окуляри в дротяній оправі, що на його широкому м’ясистому обличчі виглядали абсурдно й недоречно. То був Канючі Велч, ще один з Баддіних корешів.

Зненацька коло глядачів почало танути, і я почув, як кричить чоловічий голос:

— Розступіться! Розступіться зараз же! Хлопці, відійдіть! Відійдіть, чорт забирай!

Містер Кейсі. Нарешті містер Кейсі.

Бадді Реппертон підхопив свій викидний ніж з асфальту. Одним швидким рухом сховав лезо й запхнув його в задню кишеню джинсів. Рука в нього була подряпана й кривавила, і скидалося на те, що вона розпухає. Сучий син, недоносок — я сподівався, що вона розпухатиме доти, доки не стане схожою на рукавичку Дональда Дака в коміксах.