Рэй Брэдбери - Із праху посталі

Отже, Дім прибув першим, і його прибуття стало предметом подальших легенд, міфів та п’яних байок.

Здається, вітер, піднявшись над рівнинами, приніс із собою лагідний дощик, який перетворився на шторм, а той собі на ураган величезної сили. Між опівніччю та світанком цей багатоликий шторм попідхоплював усі рухомі предмети між містами-фортами Індіани та Огайо, поваляв ліси у північному Іллінойсі й прилетів на це, все ще не сотворене місце. Тут він стих і впевненою рукою невидимого бога повкладав дерево, дошку за дошкою та ґонту за ґонтою, аж поки задовго до схід сонця не зіпнулася вгору дерев’яна конструкція, омріяна Рамзесом, та завершена Наполеоном — утікачка з приспаного Єгипту.

Всередині було достатньо балок, щоб перекрити базиліку Святого Петра, і достатньо вікон, щоб затулити погляд від пташиної зграї на її шляху в ирій. Дім оперізувала веранда, досить простора, щоб умістити всіх родичів і постояльців на свято. А за вікнами ховався справжній вулик, лабіринт кімнат, якого би вистачило, щоб розквартирувати рій, загін, батальйон ще не рожденних, але напевно прийдешніх легіонів.

Дім уже стояв готовий, під дахом, перш ніж зірки розчинилися в сонячному світлі, і лишився самотньо стояти на горбі протягом багатьох років, якимось чином не догукавшись до своїх майбутніх дітей. Кожному великому й перенаселеному будинку по миші, кожному хатньому вогнищу — по цвіркуну, із незліченних труб валував дим, а на кожному крижаному ліжку істоти, дуже схожі на людей. Крім того: злі собаки у дворах, живі ґоргульї на дахах. Усі чекали громового перекоту давно минулої бурі, щоб закричати: Починайте!

І, врешті-решт, через багато років це сталося.

Кішка з’явилася першою, щоб бути абсолютно першою.

Вона прийшла, коли всі колиски, шафки, ящики в підвалі та ніші на горищі усе ще потребували жовтневих крил, осіннього дихання і вогняних очей. Коли кожна люстра була прихистком, а кожен черевик — коміркою, коли кожне ліжко жадало дивовижної білизни, а перила передчували ковзання істот, легких, наче пилок. Коли кожне вікно, покорчене плином століть, спотворювало обличчя, які визирали з тіней. Коли кожен порожній стілець, здавалося, займало щось невидиме, коли кожен килим очікував невидимих кроків, а насос на задньому дворі зітхав, простираючи мерзенні зілля до землі, покинутої в страху, що кошмари вирвуться назовні. Коли всі паркетні дошки зарипіли від мастики втрачених душ, коли кожен флюгер на високих дахах закружляв від пориву вітру і вишкірив грифонові зуби, а за стінами заворушилась шашіль…

Тільки тоді явилася царська кішка на ім’я Ануба. Грюкнули вхідні двері.

І ось уже Ануба.

Убрана в тендітну шубку зарозумілості, вона прогулювалася коридорами, тихіша за найтихіші лімузини ще за кілька століть до їх винаходу. Це благородне створіння тільки що повернулося з подорожі, яка тривала три тисячі років.

Усе почалося, коли її муміфіковану та сповиту в полотно поклали разом з іншими кішками до царственних ніг Рамзеса, де вона проспала кілька століть у товаристві інших муміфікованих та загорнутих у саван котів і прокинулася лише тоді, коли Наполеонові вбивці спробували зрешетити левине обличчя Сфінкса, перш ніж гармати мамелюків [1] Мам(е)люки (ар. «невільники») — воїни рабського походження в арабських країнах, у Єгипті з-від зрілого середньовіччя — основа професійного війська та впливова політична сила, що правила країною в 1250–1517 рр. За часів Наполеона та його невдалої спроби підкорити Єгипет у 1798–1801 рр. все ще асоціювалися з правлячою елітою. скинули їх у море. Потому кішки разом з цією котячою царицею кочували по магазинах, аж поки локомотиви королеви Вікторії не почали колесити Єгиптом, використовуючи за паливо сувеніри з гробниць і сповиті в просяклі асфальтом полотна трупи. Тож паротяги так званого експреса «Нефертіті-Ту-ту-танхамон» [2] У Рея Бредбері є однойменна поезія з аналогічним сюжетом «The Nefertiti-Tut Express» (1977), який він спершу намагався втілити в кіносценарії, а перед самою смертю переробив на оповідання, проілюстроване художником Ґері Джанні (2012). димили кістками й займистою смолою. Поки експрес доїжджав до Александрії, чорний дим піднімав і розвіював по вітру прах родичів Клеопатри, а їхній дух нісся геть і осідав на єгипетській землі. Звідти усе ж вцілілі від огню кішки на чолі зі своєю імператрицею вирушили в Штати, запаковані у великі котушки папірусу для паперового заводу в Бостоні. Розмотані, кішки повтікали на товарних поїздах, у той час як папірус, що лишився від них поміж невинних виробників канцелярського приладдя, вбив дві чи три сотні перекупників жахливими могильними бактеріями. Переповнені хворими на єгипетські недуги лікарні Нової Англії незабаром по вінця забили клієнтами всі кладовища. Тим часом кішки, що посходили з поїздів у Мемфісі, штат Теннессі, або Каїрі, штат Іллінойс, залишок шляху до міста темного дерева, до високого і найбільш незвичайного Дому пройшли пішки.