Стивен Кинг - Необхідні речі

Тоді на екрані з’явився тряский кадр із сільською дорогою, знятий на ручну камеру. На передньому плані виднівся дорожній знак, трохи не у фокусі, але все одно читабельний. «117» було вказано на ньому, хоч Алан і не потребував цієї інформації. Він проїжджав тим відрізком безліч разів і добре його знав. Упізнав сосновий гай одразу за поворотом – у той гай «скаут» і врізався, зминаючись носом навколо найбільшого дерева, беручи його в зубчасті обійми.

Але дерева на цьому кадрі не мали й сліду аварії, хоча насправді шрами на них досі видніються, якщо туди сходити подивитися (він ходив, чимало разів). Захоплення й жах мовчки пронизали Аланові кістки, коли він усвідомив – не лише з недоторканих поверхонь дерев і повороту на дорозі, але й з усіх обрисів ландшафту та всієї інтуїції в серці, – що це відео зняли в день загибелі Енні й Тодда.

Він побачить, як це сталося.

Це неможливо, і все ж таки це правда. Він зараз на власні очі бачитиме, як авто з його дружиною і сином розтрощиться.

«Вимкніть! – кричав Браян. – Вимкніть, він отруйна людина і продає отруйні речі! Вимкніть, доки не пізно!»

Проте Алан був здатний вимкнути програвач не більше, ніж зупинити власне серцебиття силою думки. Він завмер, уп’явшись очима в екран.

Тепер камера судомно повернулася ліворуч, уперед по дорозі. Якийсь час нічого не відбувалося, а тоді щось замерехтіло на сонці. То був «скаут». Він наближався. «Скаут» рухався на сосну, де він і люди всередині навіки зупиняться. «Скаут» наближався до своєї фінальної точки на землі. Він не прискорювався, не рухався нерівно. Не було жодної ознаки, що Енні втратила контроль або що є загроза його втратити.

Алан нахилився біля гулкого програвача, піт стікав йому по щоках, кров потужно лупила в скронях. Він відчував, як його починає нудити.

Це неправда. Це все підлаштовано. Він якось це влаштував. Це не вони. Усередині, мабуть, якась актриса і молодий актор, які ними прикидаються , але це не вони. Це неможливо.

Проте він знав, що це так. А що ще можна побачити на зображенні з відеопрогравача на екрані телевізора, який навіть не підключений, зате працює? Що ще, як не правду?

«Брехню! – викрикував голос Браяна Раска, але був далекий і легко ігнорований. – Брехню, шерифе, брехню! ЦЕ БРЕХНЯ!»

Тепер він уже бачив номерні знаки «скаута». 24912 В. Номерні знаки Енні.

Раптом позаду «скаута» Алан побачив ще один відблиск. Скорочуючи відстань, стрімко наближалося ще одне авто.

Надворі з монструозним рушничним ляскотом вибухнув Олов’яний міст. Алан не подивився в тому напрямку, навіть не почув цього. Кожна унція його уваги була зосереджена на екрані червоного «соні», де Енні з Тоддом наближалися до дерева, що стояло між ними і рештою їхніх життів.

Авто позаду них їхало на швидкості десь сімдесят, може, вісімдесят миль на годину. Поки «скаут» наближався до позиції оператора, друге авто – яке наразі неможливо було розпізнати – наближалося до «скаута». Енні, очевидно, також його бачила: «скаут» почав прискорюватись, але швидкість була замала. І було вже запізно.

Друге авто – лаймово-зелений «додж челленджер», припіднятий ззаду так, що ніс націлений на дорогу. Через затінені вікна можна було ледве розгледіти захисну дугу, витягнуту всередині під стелею. Задній бампер укривали наліпки «ГЕРСТ», «Ф’ЮЛЛІ», «ФРЕМ», «КВЕЙКЕР СТЕЙТ»… Хоча на касеті не було звуку, Алан ледь не чув вибухи й тріск вихлопів, що виривалися з прямоточних глушителів.

– Туз! – викрикнув він, з болем усвідомлюючи правду.

Туз! Туз Меррілл! Помста! Ну звісно! Чому він досі про це не подумав?

«Скаут» пронісся перед камерою, що повернулася праворуч за ним. Алан мав одну мить, щоб зазирнути всередину, і так, там сиділа Енні з пейслевою шаллю, яку того дня пов’язала собі на волосся, і Тодд у футболці «Зоряний шлях». Тодд визирав на авто позаду. Енні зиркала в дзеркало заднього огляду. Її обличчя він не бачив, але тіло напружено схилилося вперед, напинаючи плечовий пасок безпеки, як тятиву. Алан зміг востаннє мигцем побачити їх – дружину й сина – і частково зрозумів, що не хоче їх отак бачити, якщо змінити результат надії немає: він не хотів бачити жах їхніх останніх секунд життя.

Але шляху назад немає.

«Челленджер» стукнув «скаут». Удар був несильний, проте Енні перед тим прискорилася, тож цього вистачило. «Скаут» не вписався в поворот і з’їхав із дороги в бік гаю, де його вже очікувала велика сосна.