Стивен Кинг - Необхідні речі

– Звичайне старе «Ден» мені подобається набагато більше, – мало не соромлячись, зауважив Бастер.

– Добре, Дене. Ви дійсно налаштовані отак боягузливо піти з життя?

– Ні! – скрикнув Бастер. – Просто… я подумав, який сенс? Їх занадто багато.

– Троє добрих чоловіків можуть завдати значних збитків, Дене.

– Троє? Ви сказали троє ?

– Так… є ще один наш. Ще один, який бачить небезпеку і розуміє, на що Вони здатні.

– Хто? – завзято запитав Бастер. – Хто це?

– Усьому свій час, – заспокоїв його Ґонт, – але наразі часу в нас небагато. Вони вже йдуть по вас.

Бастер визирнув з вікна кабінету, звузивши очі, ніби тхір, що занюхав за вітром якусь небезпеку. На вулиці було порожньо, але то лише поки що. Він відчував Їх, усвідомлював, як Вони оточують його.

– Що мені робити?

– То ви в моїй команді? – запитав містер Ґонт. – Я можу врешті-решт на вас розраховувати?

– Так!

– До кінця?

– До другого пришестя, або я не я!

– Дуже добре, – промовив містер Ґонт. – Слухайте уважно, Дене.

І поки Ґонт говорив, а Бастер слухав, поступово занурюючись у гіпнотичний стан, який містер Ґонт ніби викликав за власним бажанням, перші розкати близької бурі почали струшувати повітря надворі.

Через п’ять хвилин Бастер вийшов з дому. На футболку він накинув легку куртку, а руку, на якій досі висіли наручники, запхав глибоко в кишеню. Пройшовши пів кварталу, він побачив фургон, припаркований біля тротуару, саме там, де містер Ґонт і говорив. Фургон був яскраво-жовтий, що гарантувало: більшість пішоходів дивитимуться на фарбу, а не на водія. Він був майже без вікон, і обидва боки позначав логотип якогось портлендського телеканалу.

Бастер коротко, але обережно подивився в обидва боки, тоді заліз усередину. Містер Ґонт попередив, що ключі будуть під сидінням. Там вони й були. На пасажирському сидінні лежав паперовий пакет для покупок. Всередині Бастер знайшов біляву перуку і япівські [153] Yuppie – термін, створений на початку 1980-х, яким позначали молодих професіоналів, що працюють у містах. До середини 80-х років термін набув образливого сенсу, зокрема через погляди япі на джентрифікацію та біржовий крах у «чорний понеділок» 1987 року. окуляри в тонкій оправі, а також маленьку скляну пляшечку.

З певними побоюваннями він надів перуку – вона здавалася довгою й кошлатою, так, ніби це скальп якогось мертвого рок-вокаліста, – але коли подивився на себе в заднє дзеркальце фургона, то був вражений, наскільки гарно вона лежить. У ній він мав молодший вигляд. Набагато молодший. Лінзи япівських окулярів були звичайним склом, і вони змінювали його вигляд (принаймні на думку Бастера) навіть більше, ніж перука. З ними він здавався розумнішим, як Гаррісон Форд у «Березі москітів». Бастер із захопленням витріщався на себе в дзеркало. Раптом він уже не виглядав на свої п’ятдесят два, а став схожим на тридцяти-з-чимсь-річного, ніби чоловік, який би чудово вписався в роботу на телеканалі. Не як кореспондент новин, нічого такого гламурного, але, може, оператор чи навіть продюсер.

Він відкоркував пляшечку і скривився – зсередини пахло ніби розплавленим тракторним акумулятором. З шийки здійнялися завитки диму. «З цим треба обережно», – подумав Бастер. Дуже обережно.

Він поклав порожній наручник собі під праве стегно і туго напнув ланцюг. Тоді полив трішки з пляшечки на ланцюг одразу під наручником на зап’ястку, обережно, щоб не крапнути темною тягучою рідиною на шкіру. Сталь одразу почала диміти й пузиритися. Кілька крапель упало на гумовий килимок, і він також піднявся бульбашками. З нього почав підніматися дим і страшний сморід. За кілька секунд Бастер витягнув порожній наручник з-під стегна, взяв його пальцями і різко смикнув. Ланцюг розірвався, наче папір, і він кинув його на підлогу. Інший наручник досі був на ньому, але з цим можна якось жити. Ланцюг і порожня кайданка – ось що реально допікало. Бастер вставив ключ запалювання, завів двигун і рушив геть.

За якісь три хвилини автомобіль шерифа округу Касл, за кермом якого перебував Сітон Томас, повернув на під’їзну доріжку дому Кітона, і старий Сіт виявив Міртл Кітон, що простерлася в дверях – наполовину на кухні, наполовину в гаражі. Невдовзі після цього до авто долучилися ще чотири машини поліції штату. Копи перевернули будинок догори дном у пошуках Бастера або хоч якоїсь зачіпки, яка б могла показати, де він зараз. Ніхто особливо не роздивлявся гру, що лежала на столі кабінету. Вона була стара, брудна й очевидно поламана. Скидалася на предмет із підвалу бідного родича.