Стивен Кинг - Необхідні речі

Бастер підвівся, стомлений до самого нутра, і повільно поплівся вниз. Дорогою він роздягнувся, скинув взуття у вітальні, штани зняв біля підніжжя сходів, тоді присів на самих сходах, щоб здерти шкарпетки. Навіть вони були в крові. З футболкою було найважче. Диявольська це робота – знімати футболку, коли в тебе на зап’ястку наручник.

Минуло майже двадцять хвилин від часу смерті місіс Кітон і Бастерового проходу в та під душ. Його б могли взяти під арешт без проблем у будь-яку мить за цей час… але на Ловер-Мейн-стріт відбувалася передача влади, шерифську управу було майже зовсім погромлено, а місцеперебування Денфорта «Бастера» Кітона здавалося просто не особливо важливим.

Насухо обтершись, він одягнув чисті штани й футболку – не мав енергії на те, щоб знову вовтузитися з довгими рукавами – і повернувся до себе в кабінет. Бастер сів у крісло й знову дивився на «Виграшний квиток», сподіваючись, що депресія виявиться лише чимсь ефемерним, що якась попередня радість повернеться. Але зображення на коробці ніби потьмяніло, стерлося. Найяскравішим кольором на доказ цього була пляма крові Міртл на боках двокінної колісниці.

Він зняв кришку й зазирнув досередини. Був шокований, коли побачив, що олов’яні коні сумно посхилялися врізнобіч. Кольори їхні також потьмяніли. З дірки, куди вставляється ключ для запуску машинерії, стирчала зламана пружина.

«Тут хтось був! – кричав його мозок. – Хтось до цього доклався! Хтось із Них! Зруйнувати мене було недостатньо! Зруйнували ще й мою гру!»

Але глибокий голос – мабуть, дедалі слабший голос здорового глузду – прошепотів, що це неправда. «Таким вона й була з самого початку, – прошепотів голос. – Ти просто не бачив».

Бастер повернувся до шафи, збираючись нарешті взяти пістолет. Настав час ним скористатися. Він промацував полицю в його пошуку, коли задзвонив телефон. Бастер дуже повільно зняв слухавку, знаючи, хто на іншому кінці дроту.

І він не розчарувався.

– Привіт, Дене, – озвався містер Ґонт. – Як почуваєтеся в цей чудовий вечір?

– Жахливо, – сказав Бастер похмурим, нудотним голосом. – Світ зійшов на пси. Я збираюся вбити себе.

– Овва? – промовив містер Ґонт, злегка розчарований, не більше.

– Нічого доброго. Навіть гра, яку ви мені продали, уже негодяща.

– Ой, у цьому я вельми сумніваюся, – відповів містер Ґонт із ноткою різкості. – Я дуже ретельно перевіряю всі мої товари, містере Кітон. Дуже ретельно. Може, глянете ще раз?

Бастер глянув – і скам’янів від побаченого. Коні рівно стояли у своїх гніздах. Збруя кожного блищала свіжою фарбою. Навіть їхні очі ніби палахкотіли. Олов’яний іподром мерехтів зеленим і літнім пиловим коричневим. «Доріжка наче швидка», – мрійно подумав він і перевів очі на кришку коробки.

Чи то його зір, приглушений глибокою депресією, обманув, чи то кольори там якимсь чудесним способом стали глибшими за кілька секунд, відколи задзвонив телефон. Тепер він заледве міг розгледіти кров Міртл. Вона висохла до брудно-бурякової барви.

– Господи! – прошепотів він.

– То що? – запитав містер Ґонт. – То що, Дене? Я помилився? Бо якщо так, доведеться вам відстрочити своє самогубство, щоби встигнути повернути покупку мені й отримати повне відшкодування. Я горою стою за свій товар. Мушу, самі розумієте. Я маю захищати свою репутацію, а це я сприймаю дуже серйозно у світі, де Їх мільярди, а я лиш один.

– Ні… ні! – промовив Бастер. – Вона… вона прекрасна !

– Виходить, ви помилилися? – наполіг містер Ґонт.

– Я… здається, так, помилився.

– Ви визнаєте , що помилилися?

– Я… так.

– Добре, – сказав містер Ґонт. Ворожість зникла з його голосу. – Тоді, безумовно, ідіть і вбийтеся. Хоча, мушу визнати, я розчарований. Я думав, що нарешті знайшов людину, у якої вдосталь сміливості, щоб допомогти мені надерти Їм сраки. Я так розумію, ви лише язиком ляпати вмієте, як і всі.

Містер Ґонт зітхнув. То було зітхання людини, яка усвідомила, що зрештою помилилася в думці, ніби в кінці тунелю є світло.

З Бастером Кітоном відбувалася дивна річ. Він відчув, як до нього повертається життєва сила і відчуття мети. Кольори кімнати навколо нього ніби пояскравішали, знову стали насиченішими.

– Ви маєте на увазі, що ще не пізно?

– Ви, мабуть, пропустили курс вступу до поезії. Можна завжди шукать новіший світ [152] Рядок із поеми Альфреда Теннісона «Улісс» (1833). . Звісно, якщо ви людина зі стрижнем. А що, я все для вас підготував, містере Кітон. Розумієте, я на вас розраховував.