Стивен Кинг - Необхідні речі

Свідки повідомили, що Бастер заліз у свій «кадиллак» через вікно і просто поїхав геть. Єдина людина, яка спробувала його зупинити, заплатила високу ціну. Скотт Ґарсон тепер госпіталізований тут, у лікарні Північного Камберленду, з переломами щелепи, виличної кістки, зап’ястка і трьома зламаними пальцями. Могло бути й гірше: очевидці запевняли, що Бастер свідомо намагався переїхати чоловіка, поки той лежав на землі.

Ленні Партрідж – перелом ключиці та ще бозна-скільки зламаних ребер – також десь госпіталізований. Енді Клаттербак навантажив Алана цією новиною, поки той ще намагався збагнути, що голова ради міських виборних тепер утікач від правосуддя, прикутий наручниками до великого червоного «кадиллака». З усього виходило, що Г’ю Пріст зупинив Ленні, викинув його на дорогу і поїхав геть в автомобілі старого. Алан припускав, що вони знайдуть авто Ленні на паркінгу «Захмеленого тигра», оскільки саме там Г’ю і відкинув копита.

І, звісно, Браян Раск, який закатрупив себе в літньому віці одинадцяти років. Не встиг Клат нормально почати свою розповідь, як знову задзвонив телефон. Шили на той час уже не було, тож Алан підняв слухавку, в якій почув істеричний крик маленького хлопчика – Шона Раска, що набрав номер з яскравої помаранчевої наліпки біля кухонного телефона.

Загалом сьогодні в Касл-Року зупинялись автомобілі швидкої допомоги та служб допомоги з чотирьох різних міст.

Тепер, сидячи спиною до Саймона і пекаря, спостерігаючи за тим, як пластикові пташки ширяють і колишуться навколо осі, Алан повернувся думками до Г’ю і Ленні Партріджа. Їхнє зіткнення було далеко не найбільшим із тих, які сьогодні трапилися в Касл-Року, але одним із найдивніших… і Алан відчував, що ключ до справи лежить саме в цій химерності.

– На Бога, чому Г’ю не взяв свій автомобіль, якщо мав якісь проблеми з Генрі Бофортом? – запитав Алан у Клата, водячи руками крізь волосся, яке вже й так стирчало дикою кучмою. – Навіщо відбирати в Ленні ту стару залізяку?

– Бо «б’юїк» Г’ю стояв на чотирьох спущених колесах. Було схоже, ніби хтось їх ножем пошматував. – Клат стенув плечима, нервово роздивляючись на бійню, якою обернулася шерифська управа. – Може, він подумав, що це Генрі Бофорт зробив.

«Так, – подумав тепер Алан. – Можливо, й так. Божевілля, так, але чи не божевілля, що Вілма Джерзик подумала на Нетті Кобб, ніби та забризкала грязюкою її покривала, а тоді закидала камінням вікна будинку? Чи не божевілля, що Нетті подумала, ніби Вілма вбила її пса?»

Не встиг він поставити Клатові ще якісь запитання, як увійшов Генрі Пейтон і настільки ввічливо, наскільки можливо, повідомив Аланові, що забирає справу. Алан кивнув.

– Але є одна річ, яку тобі треба дізнатися, якомога швидше.

– І що ж це, Алане? – запитав Генрі, проте в Алана зачаїлося відчуття, ніби Генрі слухає упіввуха. Його старий друг – перший справжній друг, якого Алан завів у ширшій спільноті правоохоронних органів після того, як здобув посаду шерифа (і дуже цінний друг, як виявилось), – уже зосередився на інших питаннях. І, мабуть, найголовнішим із них було як розгорнути загони, зважаючи на поширення злочинів.

– Тобі треба дізнатися, чи Генрі Бофорт був злий на Г’ю Пріста, оскільки сам Г’ю на нього гнівався. Зараз із ним не поговориш, наскільки я розумію, він без свідомості, але коли прийде до тями…

– Так і зроблю, – промовив Генрі й поплескав Алана по плечу. – Так і зроблю. – А тоді гучнішим голосом: – Бруксе! Моррісоне! Сюди!

Алан проводжав його поглядом і думав, чи не кинутися навздогін. Вхопити його і змусити послухати. Він цього не зробив, бо Генрі, Г’ю, Лестер і Джон – навіть Вілма з Нетті – починали втрачати для нього хоч якусь важливість. Мертві залишаються мертвими, поранених доглядають, злочини скоєно.

Ось тільки Алана не полишала жахлива підозра, що справжній злочин ще діється.

Коли Генрі пішов проводити інструктаж своїм людям, Алан знову покликав Клата. Заступник підійшов із руками в кишенях і невідрадним виразом обличчя.

– Нас замінили, Алане, – промовив він. – Отак просто посунули з місця. Бляха -муха!

– Не зовсім, – промовив Алан, намагаючись казати так, ніби сам у це вірить. – Ти будеш тут моїм зв’язковим, Клате.

– А ти куди?

– У дім Расків.

Але коли він туди дістався, ні Браяна, ні Шона Расків уже не було. Швидка, що приїхала по нещасного Скотта Ґарсона, заїхала підібрати й Шона – вони вже рухалися в лікарню Північного Камберленду. Другий катафалк Гаррі Семюелса, старий «лінкольн» із відкидним верхом, забрав Браяна Раска й мав повезти в Оксфорд на розтин. Кращий катафалк Гаррі – той, який він називав «машина компанії», – уже виїхав у тому ж напрямку з Г’ю та Біллі Таппером.