Стивен Кинг - Що ховається у сутінках

Мені бракує Ральфа. Він би зараз щосили вдавав Клінта Іствуда і намагався б уразити мене розповідями про поганих поліцейських.

Жодних сумнівів, що я впораюся з цією справою, але, навіть якщо вона закінчиться якнайкраще, це все одно буде одиночний політ. І, хочу вам сказати, в одиночному польоті може бути жахливо самотньо.

— Та все гаразд, хлопці. Буде весело!

Френк Беннет і Бубба Коул перезирнулися, обличчя у світлі жовтневого місяця — дві бліді маски. Вони не знали, чому дозволили Майку Стинсону вмовити їх пертися в таку далечінь, на південний кінець Ґрин Крик. Можливо, їм просто здалося, що Гелловін проходив занадто нудно: вони випили по кілька банок пива, які Майк поцупив із маленького холодильника в батьківському барлогу, потім покаталися у дворі будинку директора середньої школи, після чого покидали яйцями в машини з мосту на федеральній трасі 24.

Чіпляючись за стебла пуерарії і переплетені гілки молодих кущів, трійця підійнялася вгору вздовж берега. Там хлопці трохи перепочили. Підйом їх втомив, що було дивно, оскільки один був квотербеком, другий раннінґбеком, а третій лайнбекером команди «Ведмеді округу Бедлоу», яка ставала чемпіоном штату вже три сезони поспіль. Вони вирішили, що найбільше їх стримував алкоголь, а Майк почав пити ще до того, як підібрав їх на своєму пікапі «Шевроле Ес-10» приблизно о пів на восьму вечора.

Їхній безстрашний ватажок блиснув чарівною, трохи гордовитою усмішкою — тією самою, яка втягнула його в дюжину бійок і завоювала дюжину дівчат протягом першого року в середній школі, — і вказав через струмочок на лінію дерев і кущів ожини, що прилягала до нього.

— Ось вона, хлопці.

Френк схопився за молоде деревце, щоб не тьопнути, подивився крізь неширокий порожній простір на вузьку дерев’яну будівлю, що стирчала нагорі протилежного берега.

— Це нужник, — розчаровано протягнув він.

— Ага, це точно! — Майк зробив останній довгий ковток і жбурнув високу бляшанку в пересохле річище. — Сьогодні буде день найвищої слави для нас.

— По-твоєму, зіштовхнути з берега якийсь старий нужник — це так весело? — запитав Бубба. Брови на широкому і блідому, як місяць, обличчі невдоволено і спантеличено заворушилися.

— Ага.

Френк гидливо похитав головою.

— Що за фігня, чуваче? Який кайф це робити?

— А такий. Ми, сільські хлопці, завжди так робимо, — відповів Майк. — Це, типу, традиція така. Мій батько скидав нужники на Гелловін, і його батько це робив. І, наскільки я знаю, це останній такий туалет у всьому Бедлоу.

Бубба роззирнувся навколо.

— Слухай, а це не земля старого Чамбера?

Майк кивнув.

— Саме так.

— О, ні, — сказав Френк, — краще вези мене додому. Я не збираюся зв’язуватися з цим старим пердуном. Усі знають, що, відколи від нього втекла дружина, він став гіршим за скажену гримучу змію. Постійно тримає свій «ремінґтон 1100» зарядженим великим дробом і кулями і не соромиться смалити з нього в тих, хто заходить на його землю.

— Годі скиглити, як дівчисько, — смикнув його Майк. — Ми скинемо цей нужник у річку і вшиємося звідси ще до того, як він встигне підвестися з ліжка і натягнути підштанки.

— Не знаю, Майку… — з сумнівом пробурчав Бубба.

— Отже, на полі я прикриваю ваші зади, а ви, коли доходить до справи, уже і в штани наклали? — Майк з ображеним виглядом змахнув з очей пасма світлого волосся. — Взагалі-то це прикро. Дуже.

Френк і Бубба перезирнулися. Їм не подобалося, коли Майк ставив під сумнів їхню відданість, хоч на футбольному полі, хоч поза ним.

— Ну, гаразд, гаразд! — нарешті промовив Френк. — Давай покінчимо з цим і звалимо звідси якнайшвидше.

— Хлопці, я знав, що ви зрозумієте мене. — З тріумфальною посмішкою Майк повів їх униз уздовж крутого берега, через струмочок і вгору протилежним схилом.

Поки піднялися, дуже захекалися. Трійця зупинилася, роздивляючись будиночок. Споруда мала заввишки футів шість з половиною, [15] 6,5 фута = 198,12 см. завширшки — п’ять, стіни зі старих колод були накриті дахом із іржавої рифленої жерсті. У верхній панелі дверей на завісах був прорізаний традиційний півмісяць. У ньому не було нічого примітного, крім однієї деталі. Основу конструкції чотири рази оперезував товстий ланцюг, з’єднаний великою колодою.

Поки вони стояли перед нужником, усередині щось ворухнулося.

— Дідько! — Бубба відскочив на кілька кроків, як ужалений. — Там хтось є.