Стивен Кинг - Серця в Атлантиді

«Скільки ж Тедові років? — знову подумав Боббі. — Десь шістдесят, не менше. Шістдесятирічний чоловік тільки з двома ключами в кишені? Дивно».

Тед відчинив двері й вони увійшли у великий темний хол, у якому стояла підставка для парасоль і висіла стара картина з Льюїсом і Кларком, що споглядають американський захід. Боббі підійшов до дверей квартири Ґарфілдів, а Тед рушив до сходів. Він на мить зупинився, спершись рукою на поруччя.

— У книжці Сімака чудовий сюжет, — промовив він, — а стиль не дуже. Я не кажу, що він поганий, але повір мені, бувають і кращі.

Боббі чекав.

— А є й книжки, написані хорошим стилем, а сюжет такий собі. Іноді читай заради сюжету, Боббі. Не бери приклад з книжкових снобів, які ніколи так не роблять. Іноді читай заради слів, заради стилю. Не будь як ті, що звикли грати напевне і ніколи не читають таких книжок. Але якщо тобі трапиться книжка з хорошим сюжетом і хорошим стилем, бережи її, як скарб.

— А ви думаєте, таких багато? — запитав Боббі.

— Більше, ніж здається книжковим снобам і любителям грати напевне. Значно більше. Можливо, я дам тобі одну. Запізнілий подарунок на день народження.

— Ви не мусите цього робити.

— Не мушу, але, напевно, я її таки подарую. І гарного тобі дня народження.

— Дякую. Він був чудовий.

Тоді Боббі пішов до себе, розігрів яловичину (не забувши, коли вона закипіла, вимкнути газ і поставити сковорідку в мийку відмочуватися), потім повечеряв на самоті, читаючи «Кільце навколо Сонця» і ввімкнувши телевізор для компанії. Він майже не чув Чета Гантлі та Девіда Брінклі, що бурмотіли вечірні новини. Тед був правий. Книжка виявилася просто бомбою.

Стиль видався йому теж нічого, та Боббі подумав, що це через невеликий читацький досвід.

«Я б хотів написати щось схоже, — думав Боббі, нарешті закривши книжку і вмощуючись на канапі дивитися «Солодке копито». — Цікаво, чи зумів би я».

Можливо. Чому б і ні? Хтось же мусить писати розповіді. Так само як хтось повинен лагодити труби, коли вони заб’ються, чи міняти лампи в ліхтарях у міському парку, коли вони перегоряють.

Десь за годину, коли Боббі знову взяв до рук «Кільце навколо Сонця» і поринув у текст, повернулася мати. Помада в кутику її вуст трохи розмазалася, а з-під сукні виглядала комбінація. Боббі хотів був сказати їй про це, однак згадав, як сильно вона не любить, коли хтось каже, що в неї з-під п’ятниці стирчить субота. Та й яка різниця? Робочий день скінчився, а вдома, як вона полюбляла говорити, немає нікого, крім нас, дівчаток.

Мама зазирнула в холодильник перевірити, чи він доїв тушковане м’ясо, пересвідчилася, чи вимкнена плита, потім глянула в мийку перевірити, чи відмочуються в мильній воді сковорідка і миска «Тапервер». Тоді поцілувала Боббі в скроню, злегка торкнувшись її губами на ходу, і пішла в свою кімнату переодягнутися з офісної сукні та панчіх. Вона здавалася якоюсь відстороненою, задумливою. Навіть не поцікавилася, чи добре пройшов його день народження.

Пізніше Боббі показав мамі листівку від Керол. Піднявши очі на листівку, навіть насправді не поглянувши, сказала, що вона мила, і повернула її Боббі.

Потім наказала йому вмиватися, чистити зуби й іти спати. Боббі так і зробив, ані слова не сказавши про свою цікаву розмову з Тедом. У маминому теперішньому настрої це могло б її тільки розсердити. Найкраще дати їй побути у своєму відстороненому стані, наодинці з собою, стільки, скільки буде потрібно, дати їй час до нього повернутися. Проте, коли Боббі закінчив чистити зуби й заліз до ліжка, він відчув, як його знову огортає сум. Іноді він відчував майже голод без неї, а вона й не здогадувалася.

Боббі перехилився через край ліжка і зачинив двері, відгороджуючись від звуків якогось старого фільму. Загасив світло. Аж тоді, коли вже почав поринати в сон, вона увійшла і сіла на край ліжка. Попросила вибачення за те, що була такою холодною, просто на роботі багато всього сталося і вона стомилася. Іноді там просто божевілля. Вона провела пальцями по чолу Боббі, а потім поцілувала, від чого він аж затремтів. Боббі сів і пригорнувся до неї.

Від його дотику вона на мить заклякла, та потім розслабилася. Навіть ненадовго обійняла його у відповідь. Боббі вирішив, що зараз саме слушна мить, щоб розповісти їй про Теда. Принаймні дещо.

— Я розмовляв з містером Бротіґеном, коли прийшов додому з бібліотеки, — сказав він.

— З ким?

— З новим сусідом з третього поверху. Він просив, щоб я кликав його Тедом.