Кассандра Клэр - Місто кісток

– Не дивись, – сказав він, підійшовши до вкритого шрамами тіла. Юнак здійняв лезо над головою велетня й опустив його. Кров фонтаном бризнула з велетового горла, окропивши чоботи Джейса.

Вона майже очікувала, що гігант зникне, склавшись у кілька разів, як той хлопець із «Пекельного лігва». Та ні. У повітрі був важкий металевий запах крові. Джейс видав горловий звук. Його обличчя було біле: чи то від болю, чи од відрази, вона не знала.

– Я ж просив не дивитися, – повторив він.

– Я думала, він зникне, – відповіла вона. – Повернеться у власний вимір. Ти ж сам колись казав.

– Так помирають демони… – Кривлячись від болю, Джейс скинув з плеча куртку, оголивши верхню частину лівої руки. – То був не демон.

Правою рукою він витягнув щось з-за пояса. То був гладкий предмет, що нагадував паличку, якою він колись зробив на шкірі Клері кола, що перепліталися. Дивлячись на нього, вона відчула, що її зап’ястя почало припікати.

Джейс побачив її пильний погляд й спробував усміхнутися.

– Це, – сказав він, – стило.

Взявши його, мов олівець, хлопець почав малювати по шкірі руки. Жирні чорні лінії створювали знак, схожий на татуювання.

– Ось що відбувається, коли Мисливець за тінями поранений, – пояснив Джейс.

Коли він опустив руку, знак почав занурюватися в його шкіру, як важкий предмет у воду, залишивши лиш примарне нагадування: блідий, тонкий, майже невидимий шрам.

В уяві Клері виникло видіння: мамина спина в купальнику, лопатки та хребет укриті павутиною білих ліній. Це було схоже на сон, бо дівчина знала, що спина у мами зовсім не така. Але образ насторожив її.

Джейс полегшено зітхнув, його обличчя розслабилося. Він поворушив рукою, спочатку повільно, потім швидше, рухаючи її вгору та вниз, стискаючи кулак. Певне, рука вже зрослася.

– Дивовижно, – сказала Клері. – Як ти це?..

– Це iratze – руна зцілення, – сказав Джейс. – Довершення руни стилом активує її. – Він сховав тонку паличку за ремінець і натягнув свою куртку. Кінчиком черевика він тицьнув труп велетня. – Треба повідомити про це Годжа, – сказав юнак. – Він буде шокований, – додав хлопець таким тоном, ніби ця думка приносила йому задоволення. Клері подумала, що Джейс належав до того типу людей, які люблять, коли щось відбувається , нехай і погане.

– Чому він буде шокований? – спитала Клері. – І ще, я правильно зрозуміла, що сенсор не розпізнав його, бо то не демон?

Джейс кивнув.

– Бачиш шрами на його обличчі?

– Так.

– Їх зроблено стилом. Таким, як оце. – Він постукав по ремінцю. – Ти питала мене, що відбувається, коли вирізати знаки на комусь, у кому не тече кров Мисливців за тінями. І один знак може опалити людину або й убити, а якщо знаків багато й вони потужні? Вирізавши їх на плоті звичайної людини, не з роду Мисливців за тінями, отримаєш це. – Він кивнув підборіддям на труп. – Руни нестерпно болючі. Позначені ними божеволіють, біль зводить їх з розуму. Вони стають жорстокими, бездумними вбивцями. Вони не спатимуть і не їстимуть, якщо ти не змусиш їх, і, як правило, довго не живуть. Руни мають велику силу, і їх використовують не тільки на добро, але і для злих вчинків. Приречені – зло.

Клері з жахом подивилася на нього:

– Але навіщо комусь робити це з собою?

– Ніхто й не робить. Це роблять з ними. Приречені вірні тим, хто їх позначив, і ще вони жорстокі вбивці. Також вони виконують прості команди. Це немов мати… власну армію рабів.

Він переступив мертвого Зреченого й озирнувся на неї через плече.

– Я збираюся повернутися нагору.

– Там же нічого немає.

– Раптом там іще хтось із них, – сказав він, наче сподівався на це. – А ти чекай тут.

Він почав підніматися сходами.

– На твоєму місці я б не робила цього, – сказав різкий знайомий голос. – Там їх ще кілька.

Джейс, що майже піднявся, розвернувся і широко розплющив очі. Як і Клері, хоча вона відразу впізнала голос. Його скрипучість не можна було сплутати.

– Мадам Доротеє?

Стара схилила голову з гідністю королеви. Вона стояла у дверях своєї квартири, одягнена в щось, що нагадувало намет з багряного шовку-сирцю. Золоті ланцюжки виблискували на зап’ястях та шиї. Довгі пасма її темного з сивизною волосся вибилися з гульки, закріпленої високо на голові.

Джейс усе ще витріщався.

– Але..

– Кілька чого ? – перепитала Клері.

– Кілька Зречених, – відповіла Доротея з такою радістю, що, на думку Клері, зовсім не відповідала ситуації. Вона озирнулася довкола. – Ну й наробили ви безладу! А прибрати за собою й не планували? Як завжди.