Кассандра Клэр - Місто кісток

– Я не знаю, де вона.

Годж хитро всміхнувся.

– Черч проведе тебе.

Клері глянула на двері, біля яких, немов маленький пуф, згорнувшись калачиком, лежав товстий блакитношерстий перс. Коли дівчина підійшла, він підвівся і з владним «мняв!» повів її коридором. Його хутро під час руху нагадувало брижі на гладенькій поверхні води. Коли Клері озирнулася через плече, то побачила, що Годж уже строчив щось на аркуші паперу. « Відправляє повідомлення в таємничий Конклав », – здогадалася вона. Вони не здавалися їй гарними людьми. Цікаво, якою буде їхня відповідь.

Червоне чорнило на білому папері здавалося кров’ю. Насупившись, Годж Старкветер ретельно та скрупульозно скрутив аркуш у трубочку і свиснув Г’юґо. Тихо каркаючи, птах примістився на його зап’ясті. Годж здригнувся. Багато років тому, під час Повстання, його поранили в плече, тому навіть щось неважке, як Г’юґо, зміна пори року, перепад температури чи вологості, раптовий рух рукою – все це провокувало напади болю і спогади про те, що краще забути.

Однак були спомини, що ніколи не тьмяніли. Образи поставали перед ним, щойно він заплющував очі. Кров та тіла, затоптана земля, білий п’єдестал у червоних плямах. Крики вмираючих. Зелені хвилі полів Ідрису та нескінченна блакить неба, пронизана вежами Міста Скла. Біль втрати хвилею накрив його. Годж стиснув кулак, і Г’юґо, залопотівши крилами, сердито дзьобнув господаря за пальця. Потекла кров. Відпустивши руку, Годж випустив птаха, який, покрутивши головою, підлетів до віконця в даху, а потім зник.

Відганяючи від себе погане передчуття, Годж потягнувся за іншим шматком паперу, не помічаючи червоних крапель, що розмазувалися по аркушу, поки він писав.

Зброярня виглядала саме так, як і мала б виглядати кімната зі зброєю. Вкриті полірованим металом стіни були обвішані різними видами мечів, кинджалів, ангонів, списів, рунок, багнетів, батогів, булав, гаків та луків. На гачках погойдувалися м’які шкіряні сагайдаки зі стрілами, лежали купи чобіт, поножі, наручі та латні рукавиці. Пахло залізом, шкірою та засобами для догляду за металом. Алек і Джейс, уже не босоніж, сиділи за довгим столом у центрі кімнати, схилившись над якимось предметом. Коли двері за Клері зачинилися, Джейс підвів голову.

– Де Годж? – запитав він.

– Пише Безмовним Братам.

Алека мало не пересмикнуло.

– Тьху!

Клері повільно наблизилась до столу, відчуваючи на собі погляд Алека.

– Чим займаєтеся?

– Ось, поліруємо це, – Джейс відсунувся вбік, і Клері побачила на столі три довгі тонкі срібні жезли, що тьмяно поблискували. На перший погляд, вони не були гострими або надто небезпечними.

– Їх зробили Залізні Сестри, наші зброярі. Це – леза Серафимів.

– Вони не схожі на ножі. А як ви їх зробили? За допомогою магії?

Алек виглядав таким нажаханим, наче вона попросила його вдягнути балетну пачку та виконати ідеальний пірует.

– Це найсмішніше про приземлених, – Джейс сказав, ні до кого конкретно не звертаючись. – Наскільки одержимі магією можуть бути ті, хто навіть не знає, що означає це слово.

– Я знаю, що воно означає, – огризнулася Клері.

– Не знаєш, тобі це лише здається. Магія – темна стихійна сила, а не тільки мерехтливі чарівні палички, магічні кришталеві кулі та золоті рибки, що розмовляють.

– Я і не говорила про золотих рибок…

Заперечно похитавши рукою, Джейс перервав її.

– Якщо просто назвати електричного вугра гумовою качечкою, він нею не стане, правда? І хай Бог допоможе бідоласі, що вирішить прийняти ванну з такою «іграшкою».

– Ти щось вигадуєш, – зауважила Клері.

– Ні! – сказав Джейс з неабиякою гідністю.

– Так, вигадуєш, – досить несподівано сказав Алек. – Слухай, ми не займаємося магією, гаразд? – додав він, не дивлячись на Клері. – Це все, що тобі потрібно знати.

Клері хотіла щось відповісти йому, але стрималася. Було схоже на те, що Алеку вона давно не подобалася. Не було сенсу загострювати ці стосунки. Вона повернулася до Джейса.

– Годж дозволив мені піти додому.

Джейс мало не впустив лезо Серафима, яке тримав у руці.

– Що він сказав?

– Щоб переглянути мамині речі, – виправилася вона. – Якщо ти підеш зі мною.

– Джейсе, – видихнув Алек, але Джейс проігнорував його.

– Якщо ти справді хочеш довести, що мої мама чи тато були Мисливцями за тінями, потрібно переглянути мамині речі. Те, що від них залишилося.

– Вниз кролячою норою, – криво посміхнувся Джейс. – Гарна думка. Якщо ми підемо просто зараз, у нас буде три-чотири години до смеркання.