Кассандра Клэр - Місто кісток

– Звичайно, не вона. Погляньте на неї, Годже: дівчина з приземлених, й, крім того, ще мала. Вона ніяк не могла впоратися з равенером.

– Я не мала, – перебила Клері. – Мені вже шістнадцять… буде… в неділю.

– Ровесниця Ізабель, – сказав Годж. – Її ти теж вважаєш дитиною?

– Ізабель походить з однієї з найвидатніших династій Мисливців за тінями, – сухо мовив Алек. – А це дівчисько родом з Нью-Джерсі.

– Я з Брукліна! – обурилася Клері. – І що? Я вбила демона у власному будинку, а ти ледь не луснеш від заздрощів, тому що це зробила я, а не якісь розпещені самовпевнені пуцьвірінки з багатої родини, як-от ти чи твоя сестра!

Алек подивився на неї, наче громом уражений.

– Як ти мене назвала?

Джейс розсміявся.

– Щось у тому є, Алеку, – сказав він. – Саме демона погорди тобі слід остерігатися.

– Не смішно, Джейсе, – перервав його Алек, підводячись. – Ти дозволиш їй стояти тут і ображати мене?

– Так, – люб’язно сказав Джейс. – Це піде тобі на користь. Дивись на це, як на тренування витривалості.

– Може, ми і паработай [6] Паработай – найближчий друг та напарник Мисливця за тінями. Обирається ним до повноліття і зв’язаний з ним на все життя. , – процідив крізь зуби Алек. – Але твоя зухвалість випробовує моє терпіння.

– А твоя впертість випробовує моє. Коли я знайшов її, дівчина лежала на підлозі в калюжі крові поряд з помираючим демоном. Він зник на моїх очах. Якщо не вона його вбила, то хто?

– Равенери дурні. Можливо, він сам вжалив себе в шию. Таке уже траплялося раніше.

– Ти вважаєш, демон вчинив самогубство?

Алек стиснув рота.

– Їй тут не місце. Приземлених не допускають в Інститут, і для цього є вагомі причини. Якщо хтось дізнається, на нас донесуть Конклаву.

– Не зовсім так, – сказав Годж. – Закон дозволяє нам надавати притулок приземленим за певних обставин. Равенер уже напав на матір Клері, цілком вірогідно, що дівчина могла стати наступною.

« Напав ». Клері подумала, що цим словом могли замінити «вбив». Ворон на плечі Годжа тихо каркнув.

– Равенери – машини для розшуку та знищення, – сказав Алек. – Вони діють за наказом чаклунів або могутніх повелителів демонів. Що зацікавило чаклуна чи повелителя демонів у звичайній приземленій родині? – Він глянув на Клері, його очі світилися неприязню. – Якісь ідеї?

– Напевне, це якась помилка, – сказала Клері.

– Таких помилок демони не припускаються. Якщо вони прийшли по твою маму, була якась причина. Якби вона була невинна…

– Як це «невинна»? Про що ти? – тихо спитала Клері.

Питання захопило Алека зненацька.

– Я…

– Він має на увазі, – продовжив замість Алека Годж, – що вкрай незвично для всесильного демона, який може керувати безліччю слабших демонів, зацікавитися справами людських істот. А проста людина не в змозі керувати демоном. Для цього їм не вистачає могутності, хіба що деякі дурні звертаються до чаклунів по допомогу.

– Моя мати не знайома з чаклунами. Вона не вірить у магію. – Раптом дещо спало Клері на гадку. – Мадам Доротея, сусідка з першого поверху, – відьма. Може, демони прийшли по неї, а маму схопили помилково?

Брови Годжа полізли вгору від здивування.

– Під вами живе відьма?

– Як і більшість відьом, вона несправжня, – сказав Джейс. – Я вже з цим розібрався. Немає жодної причини, щоб якийсь чаклун зацікавився нею. Хіба що він хотів викупити її несправну кришталеву кулю. – Він повернувся до Клері. – Чаклунами народжуються, а відьми – люди, що трохи вивчали магію. Але дуже мало з них – справжні.

– Ми знову там, звідки прийшли, – Годж погладив пташку на плечі. – Здається, пора сповістити Конклав.

– Ні! – сказав Джейс. – Не можна…

– Був сенс тримати присутність Клері в таємниці, коли ми не були впевнені, що вона виживе, – сказав Годж. – Та тепер вона видужала і стала першою приземленою, що перейшла поріг Інституту за останні сто років. Джейсе, ти ж знаєш правила щодо того, якщо приземлені дізнаються про Мисливців за тінями. Треба поінформувати Конклав.

– Безумовно, – погодився Алек. – Я можу зв’язатися з батьком і…

– Вона не приземлена, – тихо сказав Джейс.

Брови Годжа знову полізли на лоба. Алек, якого перебили на півслові, так і застиг у здивуванні. У тиші, що запанувала, Клері чула шурхіт крил Г’юґо.

– Не може бути! – сказала вона.

– Може, – сказав Джейс. Він повернувся до Годжа, і Клері побачила, як він схвильовано ковтнув. Цей проблиск нервозності був переконливішим, ніж його слова.