Кассандра Клэр - Місто кісток

– Довго ще?

– Хвилин десять. Саймон їде так швидко, як тільки може.

– Знаю, – відповіла Ізабель. – Саймоне, ти був неперевершений. Швидко зреагував! Я ніколи б не подумала, що приземлений здатний на таке.

Саймон не відреагував на несподівану похвалу: вся його увага була зосереджена на дорозі.

– Маєш на увазі мій постріл у вітраж? Мені це спало на думку, щойно ви увійшли в будинок. Я все думав про вітражі та про те, що демони не терплять прямого сонячного проміння. Тож я зорієнтувався, що робити, – додав він. – Але ви не могли знати про вітраж, оскільки його не видно.

« Я ж знала про вітраж, – промайнуло Клері в голові . – Я мала б здогадатися! Нехай у мене не було лука і стріл, я могла б кинути що-небудь у скло, або принаймні сказати Джейсу ». Клері здавалася собі дурною, нікчемною і непотрібною, мов опудало. Насправді вона просто перелякалася так сильно, що не могла мислити тверезо. Вона відчула сплеск сорому, від якого в неї запекли повіки.

– Молодець, Саймоне! – похвалив Джейс.

– Якщо не секрет, звідки з’явився демон? – поцікавився той.

– Це була мадам Доротея, – відказала Клері. – Ну, тобто певною мірою вона.

– Мені вона ніколи не здавалася красунею, але щоб виглядати аж так препогано…

– Мабуть, демон уселився в неї. – У голові Клері повільно складалася цілісна картина. – Доротея просила віддати їй Чашу, а потім відкрила портал…

– Гарний хід, – додав Джейс. – Демон заволодів її розумом, а потім майже всю свою енергетичну складову сховав по той бік порталу, а там сенсори не змогли засікти його. Ми думали, що там лише кілька Зречених. А насправді на нас чекав демон вищого рівня. Аббадон – один із найдавніших демонів, повелитель Грішних.

– Що ж, доведеться їм якось існувати без нього, – Саймон повернув за ріг.

– Він не помер, – пояснила Ізабель. – Демонів вищого рівня неможливо вбити. Для цього треба знищити їхню фізичну і безтілесну оболонки. Ні, ми його лише трохи налякали.

– Он як! – засмутився Саймон. – А що буде з мадам Доротеєю? З нею все гаразд?

Саймон замовк. Алек почав задихатися, в грудях у нього клекотіло. Джейс неголосно вилаявся.

– Нам довго ще їхати?

– Уже приїхали. Просто я не хочу влетіти в стіну!

Саймон пригальмував на розі. Двері Інституту були розчахнуті. Годж уже на них чекав. Щойно фургон зупинився, Джейс вискочив з нього, легко підхопив Алека, немов той був не важчий за дитину, і попрямував до Інституту. За ним ішла Ізабель, тримаючи закривавлену руку брата. За ними з гуркотом зачинилися двері.

Клері відчула, що знемагає від утоми.

– Вибач. Уявлення не маю, як ти поясниш Еріку, звідки взялася кров!

– Чхати на Еріка! – відрубав Саймон. – З тобою все гаразд?

– Ані подряпини. Поранено всіх, окрім мене.

– Тіньолови цим і займаються – б’ються з демонами, – ласкаво промовив Саймон. – Це їхня робота, а не твоя.

– А яка моя робота?

– Ну… ти знайшла Чашу. Хіба ні?

Вона кивнула і поплескала по кишені кенгурушки.

Саймон полегшено зітхнув:

– А я вже й питати боявся. Це ж добре, правда?

– Ще б пак! – Стискаючи Чашу крізь одяг, Клері думала про маму.

Біля верхньої сходинки на неї чекав Черч, завиваючи мов сирена. Він провів її до лазарету. Двері були розчинені, і на одному з ліжок нерухомо лежав Алек. Над ним схилився Годж, поруч зі срібною тацею в руках стояла Ізабель.

Джейса там не було. Він стояв у коридорі, притулившись спиною до стіни, закривавлені руки були стиснуті в кулаки. Коли Клері підійшла до хлопця, він раптово розплющив почорнілі очі.

– Як Алек? – обережно поцікавилася Клері.

– Втратив багато крові. Отруєння токсинами демонів у нас трапляється часто, але, оскільки Алека поранив демон вищого рівня, Годж не впевнений, що його засоби подіють.

Клері намагалася торкнутися його руки:

– Джейсе…

Той відсахнувся:

– Не треба …

– Мені дуже прикро. Я ніколи не бажала Алеку зла.

Джейс подивився на неї так, ніби вперше бачив:

– Це не твоя провина. А моя.

– Твоя? Ні, Джейсе…

– Так, моя! – вимовив він тремтячим голосом. – Mea culpa, mea maxima culpa .

– Що це означає?

– У перекладі з латини: «Моя провина, моя найбільша провина», – він неуважно, наче випадково, прибрав пасмо волосся з чола Клері. – Це уривок з меси.

– А я думала, ти атеїст.

– Хоч я і не вірю в гріх, почуття провини мені знайоме. Життя Тіньоловів підпорядковане жорсткому статуту. Ми знаємо, що таке честь, провина і покарання, але вони пов’язані тільки з нами і не мають нічого спільного з релігією. Це те, ким я є , Клері, – в розпачі промовив Джейс. – Я один з Конклаву. Це в мене в крові. Не моя провина, кажеш? А чому, побачивши Аббадона, я злякався не за інших Тіньоловів, а за тебе ?… – Джейс торкнувся долонями до її обличчя. – Я знаю, я знав , що з Алеком щось відбувається. Щось було не так. Але я думав лише про тебе…