Кассандра Клэр - Місто кісток

– Без образ, – спокійно мовив він, – але до Чаші Смерті можемо торкатися тільки ми.

Доротея глянула на нього, і раптом її очі дивно почорніли.

– Давайте не поспішати. Валентину дуже не сподобається, якщо з Чашею щось станеться.

Пролунав м’який свист, і Джейс вихопив меч. Його вістря вперлося Доротеї в шию.

– Я не знаю, що тут відбувається, але ми йдемо.

Очі відьми блиснули.

– Звичайно, Тіньолове! – вона позадкувала до завішеної гардинами стіни. – Хочете скористатися Порталом?

Вістря меча похитнулося – Джейс був збитий з пантелику.

– Не займайте…

Пирхнувши, Доротея блискавично зірвала гардини з карниза. Вони з гуркотом впали. Портал за ними виявився відкритим.

Алек голосно вдихнув:

– Що це таке?

Краєм ока Клері помітила в Порталі багряні клубки хмар, крізь які виблискували чорні спалахи блискавок. На них летів темний силует, Джейс щось крикнув і впав на землю, потягнувши Клері, і вона теж розпласталася на підлозі. Коли дівчина підвела голову, то побачила, як темний предмет ударив мадам Доротею. Та закричала і здійняла вгору руки. Проте темрява не збила її з ніг, а обволокла, ніби саван. Темнота всмоктувалася у фігуру відьми, як чорнило в папір. На її спині утворився жахливий горб, вона збільшувалася, її тіло стало витягуватися і міняти форму. Клері почула, як щось стукнуло об підлогу – це були браслети Доротеї, розтягнуті і поламані. Серед коштовностей на підлозі валялися якісь маленькі білі камінці. Клері придивилася і зрозуміла, що це не каміння, а зуби.

Джейс щось шепотів, не вірячи своїм очам. Алек, задихаючись, вигукнув:

– Джейсе, ти ж сказав, що рівень демонічної активності низький!

– Він і був низький!

– Твоє розуміння низького значно відрізняється від мого! – крикнув Алек.

Створіння вже нічим не нагадувало Доротею, ревло і змінювалося на очах: потворний тулуб ріс, покривався горбами і наростами і незвично видозмінювався.

Джейс встав і потягнув Клері за собою. Ізабель і Алек скочили на ноги і схопилися за зброю. Рука Ізабель, в якій був батіг, трохи тремтіла.

– Сюди! – Джейс штовхнув Клері до вхідних дверей.

Дівчина оглянулася і побачила лише хмари сірого диму, крізь які виднівся величезний чорний силует.

Всі четверо кинулися до під’їзду. Ізабель першою підбігла до дверей, що вели на вулицю, і спробувала відчинити їх за мить обернулася з перекошеним обличчям:

– Не піддаються! Напевно, закляття!

Джейс вилаявся:

– Де, чорт забирай, моє стило?

– У мене! – пригадала Клері й полізла до кишені. Раптом пролунав вибух. Під її ногами здригнулася долівка. Клері похитнулася і, намагаючись вхопитися за поручні, ледь не впала. У стіні, що відокремлює квартиру Доротеї від вестибюля, зяяла діра, по краях отвору виднілися уламки дощок і шматки тиньку. Крізь діру повільно сунуло, точніше, повзло чудовисько …

– Алеку! – закричав Джейс.

Побілілий від страху Алек стояв біля отвору в стіні. Проклинаючи все на світі, Джейс підбіг до нього і відволік подалі саме тоді, коли тварюка опинилася в під’їзді.

У Клері перехопило подих. Плоть істоти була синя. З тіла стирчали кістки, але не білі, а такі, немов вони тисячу років пролежали в землі, – чорні, потріскані і брудні. Пальці тварюки були, немов у скелета, а руки ледь прикривала плоть із чорними виразками, крізь які виднілися жовті кістки. Обличчя демона нагадувало череп з дірками на місці очей і носа. Кігтями тварюка дряпала підлогу. На зап’ястях і плечах звисали клапті яскравої матерії – все, що залишилося від тюрбана мадам Доротеї та її шовкового шарфа. Чудовисько сягало майже трьох метрів.

Воно втупилося в підлітків порожніми очницями.

– Віддайте Чашу, і я вас не повбиваю! – загарчало воно голосом, що нагадував шелест сміття, яке вітер жене тротуаром.

Клері в паніці озирнулася на Тіньоловів. Ізабель виглядала так, немов її вдарили в сонячне сплетіння. Алек завмер.

Як завжди, першим заговорив Джейс.

– Хто ти? – спитав він на диво спокійним голосом.

Чудовисько схилило голову:

– Я – Аббадон, Демон Безодні. Мої володіння – порожній простір між світами. Вітер і непроглядна темрява теж мої. Порівняно з нікчемними істотами, яких ви називаєте демонами , я те саме, що орел поряд з мухами. Віддайте Чашу – або помрете.

– Це демон вищого рівня, – видихнула Ізабель. – Джейсе, якщо ми…

– А що з Доротеєю? – несподівано для себе самої втрутилася Клері. – Де вона?

Демон із порожніми очницями повернувся до неї: