Iрина Хомин - Сакрал

Але, як повноправна господиня, заявила:

— Так, ви можете залишатися тут, за будинком треба доглядати.

— А ви не переселитися сюди?

— Ні.

— Будинок краще, ніж квартира.

— У мене є власний і нічим не гірший, повірте.

Людей уже нічого не дивувало, але того, хто увійшов у двері і почув останню фразу, інформація явно зацікавила.

— Ну-ну, і де ж ти збираєшся жити?

Валентинів сарказм не піддавався логіці. Спопеляючим поглядом він глянув на наречену, від чого вона аж встала з крісла.

— Дякую, — ввічливо мовив молодику, що приніс чай і виконував при батькові невідому функцію.

А може, й не при батькові. Хтозна, раніше Тереза його не бачила. Та відразу ж зрозуміла, за що дякують: Валентину зателефонували і повідомили про її перебування тут. Заклали, зрадили, а вона ще не встигла отямитися після попереднього удару. Наскільки все цинічно.

Вона планувала поговорити з колишнім нареченим, але трішки пізніше, хотіла підготуватися до розмови.

Як за наказом, їх залишили вдвох.

Тереза за мить встигла подолати власну розгубленість і тепер готова була відбити напад. Чи, може, почати самій?

Валентин теж не змусив себе довго чекати, роззирнувся по італійських меблях, заставлених книжками, кинув оком на стіл і врешті-решт, спершись на підвіконник, спокійнісінько спитав:

— Збираєшся жити з Борисом Сокольським?

У голосі вчувалося більше співчуття, ніж зневаги. Якби зараз пролунав грім, Терезу це вразило б менше.

— Тебе вже проінформували, — твердим голосом зробила висновок Тереза. — Швидко.

— Авжеж, я турбуюся про тебе.

— Не треба, про мене потурбується Борис.

Проте в очах Валентина світилася не злоба, а справді турбота, весь вигляд говорив, що на волю рветься дуже важлива інформація, і ця схвильованість у погляді — справжня.

— Нам треба поговорити, Терезо.

— Справді, так, я планувала.

Таким же тоном вона могла заявити: «Нам немає про що розмовляти».

Аж занадто стривожений вигляд Валентина просто кричав, що щось не так, як має бути. Неспішно розстібнув свій піджак, Терезу деколи навіть дратувало його «буденне» вбрання — костюм і, майже постійно, галстук, бодай коли-небудь одягнув би щось інше, як нормальні люди, просто мріяла побачити його в джинсах і відповідній сорочці чи светрі. Нічого, хай одягається як хоче, зате її майбутній чоловік носить одяг спортивного стилю. Віднедавна Тереза почала чіплятися навіть до дрібниць.

— Ось, — простягнув їй жмут паперів, які дістав із внутрішньої кишені. — І пам'ятай, я зробив це, бо мене непокоїть твоє майбутнє. А тепер ще й турбуюся за твоє життя.

Щиро не розуміючи, що відбувається, Тереза розклала те, що було в її руках. Кляті папери ніяк не хотіли розгортатися, заломлювалися, складалися знову. Врешті-решт перед нею постала фотографія Бориса. Багаторічної давності, тут він ще був зовсім молодим хлопцем, досить симпатичним, і навіть погляд у нього був інший, але вона впізнала б його із тисячі.

Далі йшли прізвище, ім'я, номер і… заголовок «Справа номер така-то».

— Це копія справи про вбивство, — коментував Валентин. — Твій Борис маніяк-убивця.

Вражена дівчина спробувала заперечити. Чи то посмішка, чи то її подоба зникла, коли Валентин майже налетів на неї, вже не стримуючи власних емоцій. Налякана Валентиновою реакцією, а може, звалена з ніг новиною, вона практично впала у крісло, на якому не так давно сиділа, а Валентин, розмахуючи руками, просто в лице прокричав:

— Він убив свою дружину і кількох її друзів. Просто так, через якісь релігійні переконання — до пуття нічого не зміг пояснити слідству!

— Не може бути, — у відповідь зарепетувала Тереза, — це помилка, його обмовили! Тобі вигідно так говорити, тебе завжди цікавили гроші мого батька, ти все сфальсифікував!..

Терезину спробу встати з крісла колишній наречений грубо обірвав руками, та так, що дівчині аж спинка віддала. Але раптовий сплеск енергії змусив його зупинитись і заспокоїтися.

— Його називали Сакрал. Це прізвисько. Так прозвали його ще до їх весілля. За свідченням свідків, Сакрал був фанатом і з ненормальною впертістю відстоював свої переконання. Ще коли був студентом, Сакрал побив одного зі своїх друзів тільки за те, що той вилаявся на території храму, у бідолахи були зламані ключиця і два ребра!

Дивлячись на Валентина широко розплющеними очима, Тереза не йняла йому віри. Взагалі не розуміла, що відбувається. Нова спроба встати на ноги увінчалася успіхом, на цей раз Валентин не перешкоджав, та коли вона заходилася шукати сумочку, аби зникнути з кімнати, поспішив видати подальшу інформацію: