Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— І тоді священик узяв священну книгу — Біблію — і закрив її, щоб показати, що відьмі заборонене спілкування з Богом. «Елементи геометрії» з ляскотом закрилися. Джордж і Том аж попідскакували. Представники «Школи ночі» виявилися навдивовижу вразливими як для чоловіків, котрі вважали себе вільними від забобонів.

— А насамкінець священик погасив свічу, щоб показати, що відьма не має душі. — Удовиця Бітон простягнула руку до полум’я свічки й стиснула пальцями гніт. Світло згасло, і в повітря піднялося тоненьке пасмо диму.

Чоловіки сиділи мовчки, мов зачаровані. Навіть у Метью на обличчі застиг ошелешений вираз. Єдиними звуками в кімнаті залишилися потріскування вогню в каміні та безперервне різке калатання дзвоника.

— Справжня відьма здатна знову запалити вогонь, розкрити книгу й зупинити дзеленчання дзвоника. Бо вона в очах Господа — чудесне створіння. — Удовиця Бітон витримала ефектну паузу, і її білувато-молочне око крутнулося у мій бік. — Ти зможеш виконати ці дії, дівчинко?

У наші часи, коли відьма досягає тринадцятирічного віку, її представляють місцевому клану через церемонію, котра химерним чином нагадує випробування, яке влаштувала мені вдовиця Бітон. Дзвонили дзвоники відьомського вівтаря, запрошуючи молоду відьму на зібрання громади, і ті дзвоники традиційно виготовляли з важкого срібла, полірували й передавали з покоління в покоління. Замість Біблії чи підручника з математики родина молодої відьми приносила свою книгу заклинань, щоб надати цій важливій церемонії історичного забарвлення. Лише на моє тринадцятиріччя Сара єдиний раз дозволила винести з дому родинну книгу заклинань Бішопів. Що ж до свічки, то її розташування та призначення скрізь і завжди були одні й ті самі. Саме тому молоді відьми іще змалечку вправлялися в умінні запалювати і гасити їх.

Моє офіційне представлення Медісонській громаді відьом обернулося повним фіаско, свідками якого стали всі мої родичі. І протягом усіх двадцяти років, що минули відтоді, мені регулярно сниться один і той самий кошмар: свічка не запалюється, книга не розкривається, а дзвоник дзвонить для всякої іншої відьми, але не для мене.

— Не впевнена, — відповіла я, вагаючись.

— А ти спробуй, — упевненим голосом заохотив мене Метью. — Ти ж недавно запалила кілька свічок.

То була правда. На Гелловін мені врешті-решт вдалося запалити кілька свічок у гарбузах, виставлених уздовж під’їзної алеї до будинку Бішопів. Однак свідків моїх тодішніх спроб, які не відразу увінчалися успіхом, не було. А зараз я відчувала, як Кіт і Том легенько підштовхували мене своїми поглядами — мовляв, давай! Дотик погляду вдовиці Бітон був ледь відчутним, зате знайомий прохолодний потік уваги, який ішов від Метью, відчувався дуже сильно. Кров у моїх венах зреагувала миттєво й перетворилася на лід, немов відмовляючись породити вогонь, необхідний на цій стадії випробування. Сподіваючись на краще, я зосередилася на ґнотику свічки й прошепотіла закляття.

Але не сталося нічого.

— Розслабся, — порадив Метью. — А як стосовно книги? Може, почнеш із неї?

Якщо не брати до уваги те, що дотримання певного порядку мало у відьомському ремеслі вкрай важливе значення, я не знала, з якого боку взятися за Евклідові «Елементи». Зосередитися на повітрі, затиснутому між сторінками, чи викликати вітер, який підніме обкладинку? Та важко було зібрати докупи думки й зосередитися, коли безустанку дзеленчав дзвоник, що й досі висів у повітрі.

— Ви не могли б зупинити дзвін? — спитала я благальним тоном, відчуваючи, як зростає моє занепокоєння.

Удовиця Бітон клацнула пальцями — і мідний дзвоник упав на стіл. Востаннє дзеленькнувши своїми пом’ятими боками, він нарешті замовк.

— Я ж казала вам, володарю Ройдон, — сказала вдовиця Бітон з тріумфальною ноткою в голосі. — Яку б там магію у її виконанні ви не бачили, то все був обман, ілюзія. Ця жінка не має сили. І селу немає підстав її боятися.

— А може, вона намагається заманити тебе у пастку, Метью, — озвався Кіт. — Гадаю, вона на таке здатна. І взагалі, жінки — підступні створіння.

Заяви, подібні до тієї, яка щойно прозвучала з вуст удовиці Бітон, часто робили й інші відьми, і з не меншим задоволенням. І мені раптом дуже-дуже захотілося довести її неправоту й стерти з обличчя Кіта самовдоволений вираз всезнайки.

— Я не можу запалити свічку. І нікому не вдалося навчити мене, як розкривати книгу чи припинити дзеленчання дзвоника. Але якщо я така безсила, то як ви поясните ось це?