Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Добре. — Удовиця Бітон простягнула до мого обличчя свої вузлуваті пальці. Коли вони торкнулися моєї плоті, безпомилково знайома хвиля енергії прокотилася поміж нами. Стара аж підстрибнула.

— Ну, і що? — суворо спитав Метью.

Удовиця Бітон опустила руки на коліна й вчепилася ними в торбочку з грошима. На якусь мить мені здалося, що вона ось-ось пожбурить її назад. Але стара швидко відновила своє самовладання.

— Я так і знала. Ця жінка — ніяка не відьма, володарю Ройдон. — Вона сказала це рівним байдужим голосом, трохи пискливішим, ніж раніш. У моїх грудях піднявся приплив огиди й заповнив мій рот гірким присмаком.

— Якщо ви так гадаєте, то ви не маєте такої сили, яку приписують вам мешканці Вудстока, — відказала я.

Удовиця Бітон обурено випрямилася в кріслі.

— Я — поважна й шанована цілителька, знавець трав, що лікують чоловіків та жінок від усіляких хвороб. Володар Ройдон знає про мої здібності.

— Це — відьомське ремесло. Але наші одноплемінники мають також інші таланти, — обережно зауважила я. Метью боляче стиснув мені лікоть — мовчи, мовляв.

— Мені нічого не відомо про такі таланти, — скоромовкою заперечила вона. Стара баба була впертою, як моя тітка Сара, і поділяла її презирство до таких відьом, як я, котрі мали здатність керувати стихіями, не вивчаючи для цього відьомських традицій. Сара знала призначення кожної трави та рослини й чудово пам’ятала сотні заклинань, але цього замало, аби бути справжньою відьмою. Удовиця Бітон знала це, хоча визнавати не хотіла.

— Ясна річ, для визначення міри здібностей цієї жінки існує іще якийсь спосіб, окрім звичайного дотику. І така відьма, як ви, має знати ці способи, — виклично сказав Метью злегка глузливим тоном. Удовиця Бітон на мить розгубилася, зважуючи в руці торбочку. Насамкінець її чималенька вага переконала прийняти виклик. І вона опустила торбинку до кишені, що ховалася серед численних спідниць.

— Існують різні мірила для визначення, чи є хто-небудь відьмою. Декотрі з них ґрунтуються на промовлянні молитви. Якщо істота спотикається об слова і хоча б на мить завагається, то це ознака того, що диявол десь поблизу, — сказала стара, надаючи своєму голосу таємничого звучання.

— Дияволу у Вудстоці тісно й незатишно, вдовице Бітон, — зауважив Том. Він сказав це тоном батька, який переконує дитинча, що під ліжком у нього не сховалася потвора.

— Диявол повсюди, пане. Ті, хто так не вважають, стають жертвами його лиховісних хитрощів.

— Це — людські байки, призначені налякати забобонних та слабких розумом, — відмахнувся від неї Том.

— Тільки не зараз, Томе, припини, — пробурмотів Волтер.

— Існують також інші ознаки, — озвався Джордж, із готовністю ділячись власними знаннями. — Диявол таврує відьму як свою власність шрамами та плямами.

— І то правда, пане, — погодилася вдовиця Бітон. — І мудрі люди знають про це і шукають ці знаки.

Кров умить відплинула в мене від голови, аж стало зле. Якщо це дійсно так, то такі позначки можна знайти й у мене.

— Мають бути й інші методи, — сказав Генрі з тривогою в голосі.

— Так, вони є, мій володарю. Молочно-біле око старої швидко окинуло кімнату, і відьма показала на стіл з його науковим приладдям та купами книжок.

— Підсуньте мене туди.

Рука вдовиці Бітон ковзнула до тої самої складки спідниці, яка служила схованкою для грошей, видобула звідти пом’ятий мідний дзвінок і поставила його на стіл.

— Принесіть, будь ласка, свічку.

Заінтригований Генрі швидко виконав її прохання.

— Дехто каже, що істинна сила відьми походить від того факту, що вона є істотою, яка знаходиться між життям та смертю, між світлом та тьмою. На світових перехрестях вона може зруйнувати витвір природи й розпустити всі ниті, що зв’язують воєдино порядок речей. — Удовиця Бітон взяла книгу й поклала її поміж свічкою у важкому срібному канделябрі та мідним дзвіночком й заговорила тихим голосом: — Коли в давнину сусіди виявляли відьму, вони виганяли її з церкви дзвоном дзвінка, щоб вказати на те, що вона мертва. Удовиця Бітон підняла дзвінок і, погойдуючи зап’ястям, почала калатати. Потім вона відпустила його, але дзвінок так і лишився висіти над столом, продовжуючи дзвонити. Том та Кіт посунулися уперед, Джордж ошелешено охнув, а Генрі перехрестився. Удовицю Бітон явно задовольнила їхня реакція, і вона переключила свою увагу на англійський переклад грецького класичного твору, Евклідових «Елементів геометрії», який лежав на столі разом із декількома математичними приладами з обширної колекції Метью.