Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Мені дуже хочеться про дещо дізнатися, — сказав мій батько, втупившись у келих із вином.

Ми вдвох із ним добре прогулялися, потім усі ми приємно повечеряли, повкладали дітей спати, а тепер сиділи утрьох, а біля каміна хропів Швабра. Поки що день завершувався напрочуд добре.

— Про що конкретно, Стівене? — спитав Метью, з посмішкою відриваючи очі від свого келиха з вином.

— Як на вашу думку, чи довго ви іще витримаєте отаке божевільне життя в умовах невсипущого й жорстокого контролю?

Посмішка Метью щезла вмить.

— Боюся, я не зрозумів твого запитання, Стівене.

— Ви удвох так до біса міцно тримаєтеся за кожну дрібницю. — Батько відсьорбнув вина і підкреслено втупився поглядом на кулак, що його мимоволі стис Метью над краєм свого келиха. — Отакою міцною хваткою, Метью, ти можеш, сам того не бажаючи, зруйнувати те, що любиш більше за все на світі.

— Я про це подумаю, — пообіцяв Метью, ледь стримуючи себе. Я розкрила було рота, щоб вгамувати ситуацію.

— Не намагайся щось виправити, люба, — мовив батько, щойно я встигла рота розкрити.

— Та я й не збираюся, — слабко заперечила я.

— Ні, збираєшся, — сказав Стівен. — Твоя мати тільки цим і займається, і в тобі я теж бачу ознаки такої схильності. Це — моя єдина можливість поговорити з тобою як з дорослою людиною, Діано, тому я не буду підсолоджувати слова, від яких тобі — і йому — стає некомфортно.

Батько засунув руку до своєї куртки і видобув із неї брошурку.

— Ти також намагаєшся все полагодити і залагодити, Метью.

«Новини з Шотландії», йшлося дрібним друкованим шрифтом над заголовком великими літерами: «ПРОКЛЯТТЯ ДОКТОРУ ФІАНУ, ВІДОМОМУ ЧАКЛУНУ, ЯКОГО СПАЛИЛИ В ЕДИНБУРЗІ НАПРИКІНЦІ СІЧНЯ».

— Усе місто тільки й говорить, що про шотландських відьом, — сказав батько, підсунувши брошуру до Метью. — Але створіння розказують зовсім іншу історію, аніж теплокровні. Вони кажуть, що великий і страшний Метью Ройдон, заклятий ворог відьом, пішов супроти Конгрегації і намагається врятувати засуджених.

Пальці Метью, що гортали книжечку, завмерли.

— Не варто вірити всьому, що чуєш, Стівене. Лондонці люблять безглузді й безпідставні плітки.

— Як на двох істот, схиблених на контролі, ви створили собі цілу купу проблем. І ваші проблеми на цьому не скінчаться. Вони підуть слідом за вами, коли ви повернетеся додому.

— Єдине, що піде слідом за нами з 1591 року в наше сьогодення, — це Ешмол-782, — сказала я.

— Ви не зможете забрати з собою книгу, — емоційно наголосив батько. — Її місце тут. Ви вже й так достатньо сильно викривили час, бо пробули в минулому надто довго.

— Ми поводилися вкрай обережно, татку — відказала я, прикро вражена його критикою.

— Обережно? Ви вже тут сім місяців. Зачали дитину. Найдовше я бував у минулому два тижні. Ви більше не подорожувальники в часі. Ви допустили одне з найсерйозніших порушень у сфері польових антропологічних досліджень: ви приросли до місця, породичалися з ним та його мешканцями.

— Я вже бував тут раніше, Стівене, — спокійно сказав Метью, хоча його пальці нервово барабанили по стегну. Це завжди було поганою ознакою.

— Я про це знаю, Метью, — відказав батько. — Але ви ввели в минуле надто багато нових перемінних величин, і воно тепер не зможе залишатися таким, яким було досі.

— Минуле й нас змінило, — сказала я, — впевнено зустрічаючи сердитий погляд батька. — Тому цілком логічно, що і ми на нього справили вплив.

— І ти гадаєш, що це нормально? Часова подорож — це серйозна справа, Діано. Навіть для короткого візиту потрібно мати план, до якого має увійти і такий пункт: залишити після себе все точнісінько так, як було до вашого прибуття.

Я нервово завовтузилася в кріслі.

— Ми не збиралися тут залишатися надовго. Але одне потягнуло за собою друге і ось тепер…

— І ось тепер ви збираєтеся залишити по собі безладну плутанину. Можливо, вас удома також чекатиме плутанина, коли ви повернетеся. — Батько обвів нас суворим та серйозним поглядом.

— Я все зрозуміла, татку. Ми напартачили й облажалися.

— Так, — тихо сказав він. — Можете поговорити про це, поки я сходжу до «Капелюха Кардинала». Якийсь чоловік на ім’я Гелоуглас познайомився зі мною при дворі. Каже, що він родич Метью і пообіцяв познайомити мене з Шекспіром, оскільки моя донька не захотіла цього робити. — Батько потріпав мене по щоці. Було в цьому жесті й розчарування, і прощення. — Не чекайте на мене. Займіться своїми справами.