Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Я брехав самому собі.

— Я ж казала тобі — і не раз, що ти можеш мати її, — відказала я. Я вхопила сорочку і стягнула її іще нижче. Нагнувши голову, я оголила ключицю. — Візьми. Мені байдуже. Я просто хочу, щоб ти завжди був зі мною, — сказала я, стримуючи ридання.

— Ти — моя пара. Я ніколи з власної волі не візьму кров із твоєї шиї, — заперечив Метью, холодними пальцями натягаючи сорочку назад. — Коли я зробив це в Медісоні, то тільки через те, що був надто слабкий і не міг себе контролювати.

— А чим тобі не подобається моя шия? — збентежено спитала я.

— Вампіри кусають у шию лише чужинців та підлеглих. Але не коханців. І тим паче свою пару.

— Домінування, — сказала я, пригадуючи нашу попередню розмову про вампірів, кров та секс — і харчування. Значить, укуси в шию отримують здебільшого люди. Виходить, що в легендах про вампірів є зерно істини.

— Свою пару вампіри кусають отут, — сказав Метью, — біля серця. — І притиснувся губами до моєї голої полоті поверх краю сорочки. Саме там він поцілував мене в нашу шлюбну ніч, коли емоції переповнювали його.

— А мені здавалося, що ти хотів поцілувати мене там просто через звичайну пристрасть, — сказала я.

— Немає нічого простого й звичайного у бажанні вампіра брати кров саме з цієї вени. — Він опустив свій рот на сантиметр до блакитної жилки і знову притиснувся до мене губами.

— Але якщо справа не у харчуванні й не в домінуванні, тоді в чім?

— У чесності. — Коли очі Метью зустрілися з моїми, в них і досі було більше чорного кольору, аніж зеленого. — У вампірів надто багато таємниць, щоб завжди бути чесними. Ми ніколи не ділимося всіма ними словесно, і більшість цих таємниць є надто складними, щоб мати якийсь чіткий сенс, хоч як не намагайся його висловити. До того ж, у моєму світі існують заборони на розкриття таємниць.

— Можеш мені про це не нагадувати. Я вже багато разів про це чула.

— Пити кров свого коханця чи коханої означає, що ховати вже немає чого. — Метью уставився на мої груди і знову торкнувся вени кінчиком пальця. — Ми називаємо оцю вену серцевою. Кров у цьому місці — найсмачніша. Тут отримуєш відчуття повного володіння й повної приналежності, але це вимагає також повного самовладання, повного контролю над собою, інакше тебе поглине хвиля емоцій, які породжуються в результаті, — сказав він сумним голосом.

— А ти не впевнений у своїй здатності контролювати себе, бо боїшся отої жаги крові.

— Ти бачила мене, коли вона повністю заволодіває мною. Поштовх цій жазі дає інстинкт панувати й оберігати. А хто, як не я, становить для тебе найбільшу загрозу?

Я скинула сорочку з плечей, витягнула з рукавів руки й оголилася по пояс. А потім почала розв’язувати і смикати мотузки спідниці.

— Не треба, — заперечив Метью, і очі його стали іще чорнішими. — Тут немає нікого, і коли щось станеться…

— То ти висмокчеш мене досуха? — продовжила я, виступаючи із спідниці, що впала на долівку. — Якщо ти не довіряв собі, коли Філіп був неподалік і міг почути, то тим більше не довірятимеш, бо Гелоуглас та П’єр завжди будуть раді тобі допомогти.

— Це не тема для жартів.

— Так, не тема, — погодилася я, беручи його руки в свої. — Це — тема для чоловіків та їхніх дружин. Це справа чесності й довіри. Мені нема чого ховати від тебе. Якщо взяти кров з моєї вени означатиме покласти край твоїй невпинній потребі полювати за моїми здогадними й уявними таємницями, то можеш це зробити хоч зараз.

— Це — не те, що вампір робить лише один раз, — застеріг Метью, намагаючись відсунутися від мене.

— А я й не думала, що лише один раз. — Я запустила свої пальці у волосся на його потилиці. — Візьми мою кров. Візьми мої таємниці. Роби те, що підказують тобі твої інстинкти, що вони тобі криком кричать. Тут немає ані каптурів, ані пут. У моїх обіймах ти маєш бути вільним, навіть якщо це буде єдиним місцем, де ти зможеш бути вільним.

Я наблизила його рот до свого. Спершу Метью зреагував обережно, тримаючи мене за зап’ястя так, наче збираючись відірватися за першої ж нагоди. Але його інстинкти були сильні, а бажання — іще сильнішим. Воно було таким сильним, що його можна було відчути фізично, на дотик. Стрічки, що поєднували світ, зсунулися і перегрупувалися довкола мене, немов звільняючи місце для такого потужного почуття. Я потихеньку відсунулася від Метью, і мої груди з кожним подихом здіймалися дедалі вище.

Він мав такий переляканий вигляд, що у мене аж серце защеміло. Але було й пристрасне бажання. «Страх і бажання». Недивно, що ці почуття стали основною темою його університетського есе, коли він здобув стипендію. Кому ж, як не вампіру, краще знати про безперервну боротьбу, яка точиться між цими почуттями?