Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Ця мила швабра з’явилася тут із супровідною запискою, — повідомив Гелоуглас.

І, відштовхнувшись від одвірку, підійшов і передав ту записку Метью.

— Мені треба питати, хто прислав це створіння? — спитав Метью, висмикуючи записку з руки Гелоугласа.

— Гадаю, що не треба, — відповів Гелоуглас, і очі його звузилися. — Щось трапилося під час вашої подорожі, тітонько? Ви якась пригнічена.

— Просто втомилася, — сказала я, невимушено змахнувши рукою. Виявилося, що швабра має зуби, і коли я провела рукою повз її іще не побачений мною рот, вони вп’ялися в мої пальці. — Ой!

— Цьому треба покласти край. — Метью зіжмакав записку в руці і кинув її на підлогу. Швабра накинувся на неї, задоволено дзявкаючи.

— Про що йдеться в тій записці? — спитала я, майже не сумніваючись, хто прислав нам цуценя.

«Ich bin Lobero. Ich will euch aus den Schatten der Nacht zu schützen».

Я роздратовано пирхнула.

— Чому він вперто пише мені німецькою? Рудольф чудово знає, що я ледь її розумію.

— Його величність отримує додаткове задоволення, знаючи, що мені доводиться перекладати ці прояви закоханості.

— О! А що там в тій записці?

— «Я — Лоберо. Я хочу захистити вас від нічного мороку».

— А що означає «Лоберо»? Колись, багато місяців тому, Ізабо навчила мене, що імена мають велике значення.

— Іспанською це означає «мисливець за вовками», тітонько. — Гелоуглас підняв кудлате цуценя. Оцей клубок шерсті є угорським сторожовим псом. Лоберо виросте таким великим, що навіть ведмедя спроможеться завалити. Вони — несамовиті й хоробрі захисники і ведуть нічний спосіб життя.

— Ведмедя?! Коли ми привеземо його до Лондона, я пов’яжу йому на шию стрічечку і візьму його на собачо-ведмежі бої, щоб він вчився битися! — захоплено вигукнув Джек. — Лоберо — хоробре ім’я, як ви гадаєте? Маестро Шекспір, напевно, використає його у своїй наступній п’єсі. — Джек простягнув до цуценяти руки, очікувально поворушив пальцями, і Гелоуглас із готовністю передав клубок білої шерсті хлопцеві в руки. — Енні! Тепер моя черга годувати Лоберо! — скрикнув Джек і, міцно притиснувши цуценя до грудей, затупотів сходами угору.

— Може, мені піти погуляти з ними кілька годин? — спитав Гелоуглас, поглянувши на буремне обличчя Метью.

— Будинок Болдвіна порожній?

— Зараз його ніхто не орендує, якщо ти це мав на увазі.

— Забери всіх, — сказав Метью, знімаючи з моїх плечей накидку.

— І навіть Лоберо?

— Особливо Лоберо.

Джек цокотів як сорока впродовж усієї вечері, задираючись час від часу до Енні і примудряючись всілякими хитрими способами передавати цуценяті добрячі кусні харчів. У компанії дітлахів та цуценяти я майже забула про те, що Метью змінив свої плани на вечір. З одного боку, він був зграйним звіром, і йому було приємно мати під своєю опікою так багато життів. А з іншого боку, він був хижаком, і у мене з’явилося тривожне відчуття, що жертвою на сьогоднішній вечір призначена я. Навіть Кароліні та Терезі не було дозволено залишитися.

— А чому ти їх усіх повиганяв? — Ми сиділи біля каміна у головній залі на першому поверсі, і повітря іще повнилося приємними запахами вечері.

— Що сталося сьогодні вдень? — спитав Метью.

— Спочатку дай відповідь на моє запитання.

— Не треба на мене тиснути. Не зараз, — застеріг Метью.

— А ти гадаєш, що мій день пройшов легко? — Атмосфера між нами потріскувала блакитними й чорними нитями. І кожної секунди ставала дедалі більш лиховісною й загрозливою.

— Ні, не думаю, — сказав Метью, відсовуючи своє крісло. — Але ти від мене щось приховуєш, Діано. Що там було у тебе з отим відьмаком?

Я отетеріло витріщилася на нього.

— Я чекаю відповіді.

— Можеш чекати, поки у пеклі не настане зима, Метью, бо я не твоя служниця. Я поставила тобі запитання. — Ниті стали пурпуровими й почали скручуватися й вигинатися.

— Я вигнав усіх, щоб вони не чули цієї розмови. Відповідай — що там у вас було? — Запах конюшини став просто задушливим.

— Я бачила голема. І його творця — гебрейського відьмака-ткача на ім’я Авраам. Він також має здатність оживляти неживе.

— Я вже казав тобі, що мені не подобається, коли ти граєшся з життям та смертю. — Метью налив собі вина.

— Ти граєшся з ним увесь час, і я сприймаю це як частину твого «я». І тобі також доведеться прийняти це як частину мого «я».

— А отой Авраам — хто він такий? — суворо спитав Метью.

— Господи, Метью, не будь ревнивим лише через те, що я зустрілася з іще одним ткачем.