Дара Корній - Зозулята зими

— Е-е-е… Справа делікатна та серйозна, і тому дуже вас просив би негайно приїхати. І ще, — він, напевне, на тому боці ковтає гарячу праску, бо сказанні слова здаються якимись розпеченими, — я знаю, що Василь з Олегом у вас. Будьте ласкаві, передайте хлопцям, що і їх шеф хотів би бачити. У них чомусь телефони вимкнені, до них ми додзвонитися не можемо. Тутойво, обшибка вишла з тим звільненням.

Передумую говорити фразу: «З чого це ви взяли, що ваші колишні співробітники у мене?» Цікаво, що таке вчудили Олег та Василь, що їх не просто звільнили, а ще й пасуть. Навіть співчуваю трохи. Все-таки ми зараз з ними на одному боці барикад. Як там у класика: ворог мого ворога мені друг? Ну, друг — це надто гучно сказано. А от не ворог — це про них. Звісно, що у них телефони вимкнені. Я їм самим запропонував це зробити, щоб усякі телепні періодично не діставали.

— Алло-алло, — нетерплячість, врешті, у Сергія проривається наверх. — Чи чуєте мене, шановний пане Арсене? Алло!

Звісно, чую! Ще й як чую!

Уявляю собі, як зараз Сергія рве на шматки від цікавості: що це ще вчора затяті вороги, тобто я і Олег, роблять разом? Проти кого воюють, чи на чиєму боці. Такому навіть в голову не прийде подумати, що ми зараз воюємо кожен на своєму.

— Чую! — кажу неохоче. Мені Сергій ніколи не подобався. Не люблю дебілів. Олег — мудрий супротивник, а Сергій — чиряк на дупі, свербить, болить, чухається і плюється гноєм. Так і хочеться його позбутися.

Запитую безбарвним голосом:

— Ага! То що ж шановному Мстиславу Маврикійовичу від трьох смертних знадобилося, і так нагло?

Жодних емоцій. Пригадую, коли тільки-но починав свій бізнес, то такі люди як Мстислав вселяли в мене трепетний шал та повагу. І перше своє замовлення, як приватний детектив, отримав саме від Мстислава. Він звернувся до мене цілком конфіденційно з проханням зібрати на одну жіночку інфу. Жіночка стверджувала, що Мстислав біологічний батько її дитяти. Мстислав не стверджував і не заперечував. Він просто не знав. Не пам’ятав усіх тих жінок, з якими доводилося спати. І тому просив мене у цьому делікатному питанні розібратися. Я розібрався — мала Вероніка виявилася його біологічною донькою. Експертиза називала безжальну цифру — 99,9 відсотків. Але увечері перед ранковою зустріччю з Мстиславом, коли я мав йому представити всі докази, окрім експертизи були знайдені і свідки, і навіть пару знімків випадкових свідків того роману (так — я профі у своїй справі і цим пишаюся) до мене прийшла Іренея, теперішня дружина Мстислава, а тоді — акторка-початківець місцевого театру, яка доволі легко лягала в ліжко з ким-будь за досить таки невеликі гроші, а інколи просто так. Мстислав уже мав офіційну дружину й не дуже зважав на залицяння цієї фіфи, тримаючи її у коханках. Але Іренея зважала, бо знала про доволі кволе здоров’я теперішньої дружини Мстислава. А гієни вміють чекати.

Від мене Іренея хотіла небагато. Співчуття, доброго сексу, якого Мстислав не міг дати, бо, звісно, гроші творять дива, але диво потенції від них не залежить: вона або є, або її нема. І маленьке прохання від наївної акторочки, з перспективою у майбутньому зайняти місце дружини Мстислава. Прохання от яке — не 99,9 відсотків батьківства має бути написане у звіті, а хоч сімдесят… Я — не слабак, але вона так прохала і була така нещасна у своєму горі, типу знаходилася на боці офіційної дружини Мстислава. І я подумав тоді: Мстислава я зможу переконати допомагати тій нещасній жінці та її дитині, хоч з 70, хоч з 90 відсотками. Бо він усе одне не стане маля офіційно вдочеряти, а на тій нещасній одружуватися. Матір Вероніки — вчителька молодших класів, маленька сіра мишка, окуляри на носі, стрижка хлоп’яча. Взагалі, як міг Мстислав на таку спокуситися? Видно важкі часи тоді переживав чоловік, потребуючи не так сексу, як співчуття та вміння бути почутим. І я Іренеї допоміг… Десь у мене в архіві лежить течка з правдивою інформацією щодо цієї справи: фото, зізнання людей, експертиза справжня…

А Мстислав таки визнав свою неофіційну доньку Вероніку, тобто майже визнав. Чи взагалі є на світі людина, яку він любить? Навіть його «офіційна» донька не отримує від нього достатньо не те що любові, а простої уваги. То на що могла сподіватися жінка з байстрям на руках від такого чоловіка? Проте, щоб не здаватися жлобом, хоча ніхто б з близьких та неблизьких не засудив би, якби вчинив по-іншому, то Мстислав все ж взявся допомагати і жінці, і її дитині. Щомісяця надсилав їм сяку-таку допомогу. Матір Вероніки, здається, і цього не чекала від чоловіка, тож наче заспокоїлася і більше йому не набридала. Тим часом офіційна дружина Мстислава народила йому маля — також дівчинку. Назвали Іринкою. Дружина несподівано після пологів занедужала і померла… Злі язики перешіптувалися за спиною, говорячи, що то помста провидіння Мстиславу за не зовсім праведний спосіб життя. Замордовані ним душі та долі людей мстилися. Та думаю, то все бздури, бо хіба Мстислава таким візьмеш. Іренея добре знала про слабке здоров’я матері Іринки. І дочекалася свого зоряного часу!