Чак Палагнюк - Прокляті

Питаючи живих людей про те, якій стоматологічній нитці вони віддають перевагу, я пригадую, як (тоді я була дуже маленькою) я гадала, що Сполучені Штати і надалі продовжуватимуть додавати до себе нові штати, пришиваючи все більше і більше нових зірок до нашого прапора, аж доки весь світ не належатиме нам. Тобто: нащо зупинятися на п'ятдесяти? Нащо зупинятися на Гавайях? Мені здавалося зовсім природним, що Японія та Африка з часом увійдуть до зіркової частини нашого державного прапора. У минулому ми відсунули докучливих навахо й ірокезів і створили замість них каліфорнійців і техасців. Можна було б зробити те саме з Ізраїлем і Бельгією і, нарешті, досягти миру у всьому світі. Коли ти маленька дитина, ти справді вважаєш, що збільшення розмірів — зростання, нарощування м'язів чи отримання цицьок, — може вирішити всі твої проблеми. Матуся так і досі вважає: вона постійно купляє нові будинки по всьому світу. Те ж саме притаманне і моєму татові: він постійно збирає вдячних дітлахів із жахливих місць, на кшталт Дарфура чи Батон-Ружа.

Проблема в тому, що проблемні діти ніколи не залишаються врятованими назавжди. Мій братик з Руанди, який провів із нами близько двох годин, утік з моєю дебетовою карткою. Моя сестричка на день, з Бутану, весь час ковтала заспокійливе, яке моя мати була рада їй підкладати… і стала наркоманкою. Ніщо не залишається безпечним. Навіть наші будинки в Гамбурзі, Лондоні й Манілі стоять порожні, приваблюючи грабіжників і буревії та збираючи пил.

А Ґоран… ну, беручи до уваги те, на що перетворилось його всиновлення, важко назвати його врятування Великим Успіхом.

Так, я можу зрозуміти хибну логіку своїх батьків, але якщо, я така вже обдарована й талановита, чого ж це я не читала жодних книжок, окрім творів Емілі Бронте, і Дафни Дюмор'є, і Джуді Блум? Та що там, «Твоя назавжди, Ембер» я читала разів двісті. Авжеж, коли б я була справді-справді розумна, я була б жива і худа, а структура цієї оповіді була б одним особливо довгим шануванням Марселя Пруста.

Замість цього я через гарнітуру питаю якусь дурнувату живу людину, якого кольору ватні подушечки найліпше пасуватимуть основному кольору оздоблення її ванної кімнати. Я цікавлюсь, як би вона оцінила (за десятибальною шкалою) такі відтінки блиску для губ: теплий мед… шафрановий бриз… океанська м'ята… лимонний відблиск… блакитний сапфір… кремова троянда… пікантні вуглини… ягідний душ.

Щодо тесту на поліграфі, то Бабетта каже, ще зарано затамовувати подих. Порівнювання результатів може зайняти цілу вічність. Доки ми щось конкретно не дізнаємося, каже вона, я маю просто стиснути зуби й виконувати роботу на телефоні. За кілька стільців від мене Леонард питає когось про туалетний папір. Поряд із ним сидить Паттерсон у своїй футбольній формі й питає в когось їхню думку щодо репеленту від комарів. Поряд із ними Стрілець тримає гарнітуру збоку від обличчя, щоб не пошкодити синій ірокез, опитуючи громадську думку щодо кандидата на наступних виборах.

Коли вірити Бабетті, 98,3 % юристів закінчують життя в Пеклі. У той час як тільки 23 % фермерів отримують довічне прокляття. До Пекла потрапляють приблизно 45 % власників підприємств роздрібної торгівлі й 85 % розробників програмного забезпечення. Мабуть, якась незначна кількість політиків і піднімаються до Раю, але, коли поглянути на статистику, 100 % із них потрапляють до геєни вогненної. Так само, як і 100 % журналістів і рудих. З неясних причин, люди, які на зріст менше п'яти футів одного дюйма, скоріше будуть прокляті. Так само, як і люди, чий індекс маси тіла складає більше, ніж 0,0012. З Бабетти просто ллються ці статистичні дані, і можна побитися об заклад, що вона була аутистом. Лише через те, що колись вона працювала з паперами новоприбулих душ, вона може сказати, що блондинок у пеклі втричі більше, ніж брюнеток. Люди, які хоч два роки провчились десь після закінчення школи, мають вшестеро більше шансів бути проклятими. Так само, як і люди, чий щорічний прибуток становить більше, ніж семизначне число.

Пригадуючи всю цю інформацію, я вираховую, що мої батьки мають приєднатися до мене у Пеклі назавжди, із вірогідністю приблизно 165 %.

О, ні, я й гадки не маю, який смак у «ягідного душу».

У моїй гарнітурі скрипить голос якоїсь бабусі, безупинно патякаючи про аромат чогось на ймення «жуйка буковий горішок», і я можу поклястися, що навіть крізь телефон відчуваю сморід сечі її дев'ятиста котів. Її старе дихання на звук здається мені вологим і сповненим статичних перешкод, воно із хрипом виривається з її старого горла; жінка шепелявить через зубні протези і майже кричить (напевно, через втрату слуху, що пов'язана з віком); але вона дозволяє мені так заглибитися у план-графік опитувань, як ще ніхто не дозволяв. Вже зараз ми знаходимося на дванадцятому рівні, на четвертій темі, питанні номер сімнадцять: ароматизовані зубочистки, Боже борони.