Чак Палагнюк - Прокляті

Але що я знаю, я ж мертва. Дохла шмаркачка. Коли б я була дуже розумна, я була б жива, от як ви. Тим не менш, коли ви мене спитаєте, більшість людей народжує дітей тоді, коли їхній власний ентузіазм щодо життя починає вже вщухати. Дитина дозволяє нам знову відчути те захоплення, яке ми самі колись відчували, від… ну, від усього. Ще через покоління наш ентузіазм повертають нам уже онуки. Розмноження є чимось на кшталт повторної ін'єкції, яка дозволяє нам знову полюбити життя. Для моїх батьків, які спочатку переситились мною, потім всиновили цілу низку шмаркачів і, нарешті, дійшли до ворожого Ґорана, що весь час нудьгує, це гарний приклад Закону граничної плодючості, що зменшується.

Тато сказав би вам: «Кожна публіка отримує ту виставу, на яку очікує». Тобто: коли б я була більш вдячною дитиною, мабуть, вони здалися б мені кращими батьками. І в більших масштабах: коли б я демонструвала більше вдячності за безцінне диво власного життя, можливо, життя здалося б мені більш дивовижним.

Мабуть, саме тому бідні дякують ДО того, як почати їсти свій жахливий обід, що складається лише з риби в горщику.

Коли живих переслідують мертві, то мертвих переслідують їхні власні помилки. Коли б я не була такою балакучою, мабуть, батьки не стали б намагатися дати вихід емоціям, збираючи докупи стільки інших нужденних дітлахів.

Коли шофер зупиняє лімузин перед готелем, а швейцар робить крок уперед, щоб відчинити нам дверцята, я натискаю Ctrl+Alt+B, аби перевірити шафу в спальні в Барселоні, і — ось вона, моя рожева блузка. Я відсилаю CMC покоївці-сомалійці, де кажу їй, як переслати мені блузку, щоб я отримала її до мого запланованого таємного побачення з Ґораном. Я майже кажу їй «дякую», от тільки цього слова її мовою я не знаю.

Отже, я знаю, що таке «таємне побачення». Я знаю жахливу купу речей, особливо як на тринадцятирічну померлу товсту дівчину. Але, мабуть, насправді я знаю не так багато, як вважаю.

Тут моя мама відкриває конверт і каже: «А переможець…»

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Я знаю, що ти думаєш… для тебе я всього лише розпещена, багата шмаркачка, якій за все життя і дня працювати не довелося. На свій захист маю сказати: я пишаюсь тим, що встигла отримати роботу на повний день. Справжню роботу. На сьогодні я — труп, що має постійну роботу. Вибач мені цей жахливий каламбур. Моя наступна оповідь може здатися тобі недбалою, але сприймай її як імпресіоністичний смертельний опис. Короткий погляд на один день моєї смерті».,

Наскільки я розумію, в Пеклі можна обирати лише одну з двох професій. Перша: працювати на один із тих веб-сайтів, про які всі думають, що вони обслуговуються в Росії чи Бірмі, де оголені чоловіки й жінки неухильно дивляться в камеру; їх скляні очі широко розкриті від подиву, а вони облизують пальці й до половини вставляють намащені жиром пластмасові моделі аеропланів чи тверді банани собі у поголені отвори — рожеві чи шоколадні. Або це, або вони розтягують губи в фальшивій усмішці, випиваючи власну сечу з бокалів для шампанського. Розумієте, близько вісімдесяти п'яти відсотків брудних зображень в Інтернеті походять із Пекла. Демони просто натягують якесь старе, заплямоване простирадло в якості фону, кидають на підлогу матрац із пористої Гуми й очікують, що ви миттєво шльопнетесь на спину й почнете пхати в себе всілякий непотріб, водночас беручи участь у чаті в режимі реального часу з різними живими збоченцями по всьому світу.

Чесно кажучи, мені ніколи не хотілося уваги так відчайдушно. Не треба плутати мене з іншими проблемними передпідлітками, які, так би мовити, ходять усюди в майках із написами: «Спитайте, як мене зґвалтували». Чи: «Спитайте мене, як я стала алкоголічкою».

Брудна маленька таємниця Пекла полягає в тому, що демони увесь час ведуть щодо вас записи. Якщо ви дихаєте їхнім повітрям чи тиняєтесь без діла, чи (не) робите щось іще — вони постійно вимагають у вас за це грошей. Ні, це нечесно, але демони виписують вам рахунки за утримання. Лічильник не зупиняється ані на секунду, і ви накопичуєте цілі роки додаткових тортур, коли вірити Бабетті: як виявляється, раніше вона вела особову документацію, доки їй не довелось піти у вимушену відпустку через непрацездатність, викликану постійним стресом, і повернутися до клітки, де її розваги не були пов'язані з паперовою роботою. Бабетта каже, що більшість людей приречені лише на кілька еонів, але вони отримують додатковий час просто через те, що займають місце у Пеклі. Це наче перевищити ліміт на кредитній картці чи направити свій літак у повітряний простір Франції: годинник починає цокати, як тільки ви зайдете надто далеко. Прискіпливі бухгалтери слідкують за вами усюди, і одного дня вас зіб'є з ніг величезний рахунок.