Андрій Кокотюха - Нейтральна територія

— Кажуть, він геній!

— Слухай більше, що кажуть. Особисто я цього не розумію, дєвочкі, і не боюся признатися, отак! І фільми Тарковського мені дивитися нудно! А декому соромно показатися тупаками: ну як же, блін, сучасне мистецтво, нові віяння, ах-ах, яка глибина, яка прихована, бл-лін, філософія, образне мислення!

— На виставку, кажуть, не проштовхатися…

— Знову кажуть! Ти була? Я відвідала, так, відстояла чергу…

— І часто у нас черги на виставки? Згадай, як часто за останні, скажімо, чотири роки народ ломився подивитися картини? Дев’ять років тому стояли чотири години на Глазунова, не так давно на Мішу Шемякіна, і все.

— Не перебивай і не плутай яйця з легенями. І Глазунов, і Шемякін, і цей ваш Гончаренко — художники модні , ясно тобі? Піти на Віктюка, на Жолдака, подивитися «Титанік», сходити на виставку Гончаренка — сьогодні мода така, скажеш, ні? Більша частина поціновувачів мистецтва — нові, потім у кабаках суцільний випендрьож: сходив, картинки глянув, херня якась, але кру-то! І потім, чому так валять на Гончаренка? Що, кращих художників нема? Повно! Он хоч мій сусіда знизу, портрети в переходах ваяє за четвертак, краще за всякі фотографії. Просто фірма, яка виставку зробила, добре Гончаренка подала. Скандальний імідж алкоголіка й психа, жінку оригінально вигнав — без розлучення, скандалом з квартири виставив, двері на замок, а сам за містом живе, в неопалюваному будиночку.

Ольга не втручалася в перепалку подруг, курила і цмулила «мартіні бьянко». Була обідня перерва, і вони сиділи в кафешці через дорогу від редакції. В такий час звичайно не вистачало вільних місць, подруги встигли зайняти вільний столик просто біля входу, двері безперервно відчинялися, впускаючи нових відвідувачів, а разом з ними — березневий холод, помножений на вогкість.

Про виставку Анатолія Гончаренка столиця заговорила півтора місяці тому. Тут Ольга погоджувалася з Танькою Суховою: рекламна кампанія була потужною і продуманою, результат не примусив довго чекати. Виставка відкрилася три дні тому, всі ці дні біля входу було тісно від людського натовпу, правиці відвідувачів стискали заздалегідь приготовані п’ятірки — вартість вхідного квитка. Крім невиразного папірця, кожен отримував гарний каталог і можливість подивитися на власне художника. Ольга була на відкритті, редакція отримала персональне запрошення, бо їхня газета значилася офіційним інформаційним спонсором. Наступного дня пішла знову, заодно переконавшись: фірма-організатор знає, що робить. На відкритті художник стояв у костюмі, що явно сковував творчу особистість, та вже назавтра він тинявся серед своїх робіт у потертих стареньких чорних джинсах, справжніх «ренглерах», темно-синьому светрі з латкою на правому лікті і шкірянці, що знала кращі часи. Обличчя чітко засвідчувало пристрасть художника до алкоголю і старило його, хоча всі знали — мужчина він молодий, лише тридцять один, виставку підігнали просто під день народження. І обличчя, і зовнішній вигляд робили Анатолія простим, доступним, своїм у дошку для більшості людей — геніям, котрі п’ють, довіряють. Розрахунок точний. Публіка валом валить. Танька права — мода.

Вдруге Ольга пішла вже не через моду. В роботах, вивішених на стінах, було щось . Так, більшість відвідувачів проходила залами з розумним виразом обличчя і, відмітившись, залишала галерею з почуттям виконаного обов’язку. Хтось тицяв художникові каталог для автографа, він кострубато черкав кілька завитків, часто навіть не дивлячись на того, хто бажав отримати пам’ятний підпис. Та були й такі, хто довго стояв біля якоїсь картини і, здавалося, всотував зображення в себе, викарбовував у мозку голограму. Химерні переплетення облич, ліній, штрихів, гами кольорів гіпнотизували, Ольга подеколи відчувала себе кроликом перед холодними хижими очицями удава. Вночі, намагаючись заснути і мнучи простирадла, вона відновлювала в пам’яті побачені роботи й не могла заспокоїтися, аж поки до неї дійшло: Анатолій Гончаренко говорить з нею її мовою. І з кожним, хто зупинявся біля картини, він знаходив спільну мову. Ще Ольга зрозуміла одну просту річ — осяяння прийшло несподівано, коли, після марних спроб заснути, що не часто трапляється після випитого, вона закуталася в халат і вийшла на балкон покурити. Після другої затяжки вона випустила струмінь диму в темну порожнечу ночі і миттю її осяяло, чим притягували її роботи Гончаренка.