Стівен Кінг - Відродження

Що Стефан Дрю з Солт-Лейк-Сіті став ходити пішки на далекі дистанції, після того, як його зцілили буцімто від пухлини мозку. Ці піші прогулянки (а часом то були марафони на п’ятнадцять миль) він здійснював не в потьмареному стані. Просто, за його словами, на нього находила ця потреба, і він мусив іти.

Що Вероніка Фрімонт з Анагайма потерпала від того, що сама називала «перериванням зору». Один такий випадок призвів до зіткнення на малій швидкості з іншою машиною. Аналіз на алкоголь і наркотики був негативним, але вона все одно відмовилася від водійських прав — боялася, що це повториться.

Що в Еміля Кляйна з Сан-Дієґо на зміну чудесному зціленню від травми шиї прийшло періодичне імпульсивне бажання виходити на подвір’я та їсти землю.

І був Блейк Ґілмор із Лас-Веґаса, який стверджував, що Ч. Денні Джейкобз наприкінці літа 2008-го року вилікував його від лімфоми. За місяць він втратив роботу круп’є за столом для блекджеку, бо став поливати клієнтів казино лайкою — казав щось на зразок «Бери карту, бери ж ту блядську карту, сране сцикло». Коли він почав кричати щось подібне трьом своїм дітям, дружина вигнала його з дому. Він переїхав у безіменний мотель на півночі від Фешн-Шоу-драйв. Через два тижні його знайшли мертвим на підлозі в туалеті з пляшкою «Крейзіклею» [124] Аналог «Суперклею». в руці. Ним він заклеїв собі ніздрі й запечатав рот. Його некролог був не єдиний, асоційований із Джейкобзом, що його Брі знайшла за допомогою свого пошуковика, але тільки він був залізно з ним пов’язаний, ми це відчували.

Звісно, то було до Кеті Морз.

Мене знову хилило на сон, попри вливання чорного чаю на сніданок. Провину за це я покладав на функцію автопрокручування на екрані ноутбука Брі. Вона корисна, казав я, але й гіпнотична, зараза.

— Сонечко, дозволю собі неправильно процитувати Ела Джолсона [125] Американський співак, автор популярних на початку ХХ століття шоу з псевдооперною манерою співу, жестикуляцією та свистом, яке починав фразою: «Ви ще навіть нічого не чули». , це ти ще нічо не бачив, — відповіла Брі. — Наступного року «Епл» випустить планшетний комп’ютер із революційною… — Не встигла вона закінчити, як пролунало «біп» і автопрокручування зупинилося. Брі подивилася на екран, де висвітився підкреслений червоним заголовок. — Ого. Це прізвище ти дав мені ще тоді, коли ми починали.

— Що? — Маючи на увазі «хто». Тоді в мене було лише кілька імен і прізвищ, і одне з них належало моєму братові Кону. Джейкобз стверджував , що йому допоміг ефект плацебо, але…

— Не жени, дай клацну лінк.

Я нахилився поближче, щоб глянути. І перше, що відчув, — полегшення. Не Кон. Звісно, ні. Та потім на мене накотив темний жах.

Некролог із талсівської газети «Ворлд» було присвячено Кетрін Енн Морз, тридцятивосьмирічній. Раптова смерть, повідомляв некролог. А ще: « Невтішні батьки Кеті просять, щоб замість квітів усі, хто хоче вшанувати її пам ’ ять, надсилали пожертви в Організацію допомоги запобігання самогубствам. Такі пожертви не підлягають обкладанню податком».

— Брі, — сказав я. — Повернися до минулого тижня і…

— Я знаю, що робити, не підганяй мене. — А тоді, глянувши вдруге на моє обличчя: — Що з тобою?

— Нічого, — відповів я, сумніваючись у тому, що це правда. Бо перед очима стояла картинка: ось Кеті Морз багато років тому йде на сцену «Портретів блискавкою», вродлива сунерівська лялечка із вкритими засмагою ніжками під джинсовою спідничкою з бахромою. «Кожна гарна дівчина містить у собі власний позитивний заряд!» — сказав тоді Джейкобз. Та тільки десь на середині шляху заряд Кеті став негативним. Жодної згадки про чоловіка, хоча в такої привабливої дівчини мало бути вдосталь залицяльників. Жодної згадки про дітей.

«Може, вона любила дівчат», — подумав я. Але це було притягнуто за вуха.

— Ну ось, котику. — Брі повернула ноутбук так, щоб мені легше було читати. — Та сама газета.

ЖІНКА СТРИБНУЛА З МЕМОРІАЛЬНОГО МОСТУ САЙРУСА ЕЙВЕРІ Й РОЗБИЛАСЯ НА СМЕРТЬ,— проголошував заголовок статті. Передсмертної записки Кеті Морз не лишила, і невтішні батьки губилися в здогадах.

«Не знаю, може, її хтось штовхнув», — сказала місіс Морз… але, якщо вірити статті, навмисне вбивство виключалося, хоча яким чином — про це не було ні слова.

«Містере, а він вже таке робив? — спитав мене містер Морз тоді, 1992-го. Після того як вдарив мого давнього приятеля та «п’ятого персонажа» кулаком в лице й розсік йому губу. — Уже когось намахував так, як намахав мою Кеті?»