Стівен Кінг - Відродження

— Нічого, котику. Просто обніми.

Я пригорнув її до себе. Здається, ми задрімали, бо коли я знову прийшов до тями, сонце переповзло з ліжка на підлогу. Брі скочила на ноги й стала вдягатися.

— Треба бігти. Тисяча справ сьогодні. — Вона застебнула ліфчик і подивилася на мене в дзеркалі. — Коли ти плануєш до нього поїхати?

— До жовтня точно ні. Г’ю попросив одного хлопця з Міннесоти мене підмінити, але раніше жовтня він приїхати не зможе.

— Залишайся зі мною на зв’язку. Електронкою і телефоном. Якщо я не буду знати, як ти там, щодня, то почну хвилюватися. Можу навіть поїхати, щоб пересвідчитися, що з тобою там все в порядку.

— Не треба, — сказав я.

— А ти дзвони мені й пиши, білий хлопчику, тоді не поїду.

Уже вдягнута, Брі підійшла й сіла на край ліжка.

— Може, тобі взагалі не треба їхати. Ти про це не думав? Жодного туру в нього не заплановано, на сайті вже давно ніякої активності, і телепрограм нових нема, крутять лише повтори. Днями натрапила на пост в одному блозі, під заголовком «Куди дівся Пастор Денні». Там обговорення на багато сторінок.

— І до чого ти хилиш?

Брі взяла мене за руку, переплела пальці з моїми.

— Ми точно знаємо… ну, не те щоб точно, але знаємо… що комусь він допоміг, а комусь і нашкодив. Окей, це вже в минулому, змінити нічого не можна. Але якщо він перестав зцілювати, то більше нікому не зашкодить. А в такому разі навіщо з ним конфліктувати?

— Якщо він перестав зцілювати, то це тому, що збив достатньо грошенят, щоб іти далі.

— До чого?

— Не знаю, але, судячи з його динаміки за останні роки, це може бути небезпечно. Брі… послухай. — Я сів у ліжку і взяв її за другу руку. — Навіть якщо не зважати на все інше, хтось повинен змусити його відповісти за те, що він зробив.

Вона піднесла мої руки до своїх губ і поцілувала спершу одну, потім другу.

— Але чи обов’язково, щоб цей «хтось» був ти, котику? Зрештою, твій випадок був у нього одним з успішних.

— Я думаю, саме тому. А ще в нас із Чарлі… спільна історія. І дуже давня до того ж.

У міжнародний аеропорт Денвера я її не проводжав (то було завдання її матері), але вона подзвонила мені, коли долетіла, — у радісно-збуджено-нервовому стані. Дивлячись уперед, а не назад. І я був радий за неї. Коли за двадцять хвилин по тому мій телефон знову задзвонив, я подумав, що це знову вона. Але ні. Дзвонила її мати. Джорджія спитала, чи можемо ми поговорити. Може, за обідом.

«Ой», — подумав я.

Ми пообідали «У Макґі» — приємна розмова під хорошу їжу, переважно про музичний бізнес. Коли ми сказали «ні» десерту й «так» — каві, Джорджія сперлася чималими грудьми на стіл і перейшла до діла.

— То що, Джеймі? Між вами вже все скінчено?

— Я… е-е… Джорджіє…

— Господи, та не треба мимрити й затинатися. Ти прекрасно знаєш, про що я. І я тебе не вб’ю. Якби хотіла, то зробила б це ще торік, коли вона вперше стрибнула до тебе в ліжко. — Побачивши мій вираз, Джорджія всміхнулася. — Нє, вона мені не казала, а я не питала. Мені це не потрібно. Я її читаю, як розгорнуту книжку. Б’юся об заклад, вона тобі сказала, що я чимось таким самим займалася колись давненько з Г’ю. Так?

Я провів складеними пальцями по губах, наче змійку застібав. Її усмішка переросла в сміх.

— О, це добре. Мені це подобається. І ти мені подобаєшся, Джеймі. Мало не з першого погляду я тебе вподобала, ще коли ти був худющий, як скіпка, і змагався з тим лайном, яке запустив собі в тіло. Ти був схожий на Біллі Айдола [128] Англійський рок-музикант. , тільки вишмаруваного у водостічній канаві. І проти любощів змішаної раси я нічого не маю. Як і проти різниці у віці. Знаєш, що мені подарував мій батько, коли я доросла до того, щоб отримати водійські права?

Я похитав головою.

— «Плімут» тисяча дев’ятсот шістдесятого року, з половиною решітки, лисою гумою, іржавими порогами й двигуном, який жер перероблене мастило квартами. Він називав його польовим бомбардувальником. Казав, що кожен новоспечений водій повинен починати зі старої руїни і тільки потім вже переходити на вищий рівень, до автомобіля, котрий реально зможе здобути наліпку пройденого техогляду. Ти розумієш, про що я?

Я прекрасно все розумів. Брі не була черницею — до того, як з’явився я, вона вже зазнала на своєму віку сексуальних пригод. Але зі мною в неї були перші тривалі стосунки. Та в Нью-Йорку вона мала перейти на вищий рівень — до чоловіка якщо не своєї раси, то вже точно трохи ближчого до неї за віком.