Стівен Кінг - Відродження

— Ну все, — казав він, коли шкарпетка вже облягала його кістляву гомілку. — Далі я сам. Дякую, Джеймі.

Він завжди дякував, і телевізор завжди вмикався, тільки-но за мною зачинялися двері.

Дні тяглися нескінченно довго. Воду з курортного басейну спустили, а гуляти територією було надто жарко. Зате там був спортивний клуб, і коли я не читав (якщо тамтешнє гівняне зібрання чтива можна було назвати бібліотекою — Ерл Стенлі Ґарднер, Луїc Лямур і стара підбірка «Дайджесту читача» зі скороченими версіями книжок), то тренувався — у приємній кондиціонованій самотності. Я намотував милі на біговій доріжці, крутив педалі велотренажера, підіймався сходами «СтерМайстра» [169] Тренажер, що імітує підйом сходами. , тягав залізо.

У моєму номері телевізор ловив тільки Восьмий канал з містечка мінеральних джерел Поленд, і якість сигналу була паршивою — дивитися ту розпливчасту картинку я не міг. Та сама дурня була з панеллю на всю стіну в західній кімнаті для відпочинку. На мій здогад, десь стояла супутникова «тарілка», проте до неї був під’єднаний лише Чарлі Джейкобз. Я хотів було спитати, чи не поділиться він зі мною, але передумав. Він міг погодитися, а приймати від нього більше, ніж я вже прийняв, у мене не було жодного наміру. На всіх подарунках Чарлі стояли цінники.

Попри фізичне навантаження, спалося мені хріново. Повернувся давній кошмар, якого я не бачив уже багато років: померлі родичі сидять навколо стола в їдальні родинного будинку, і цвілий іменинний торт, що народжує велетенських комах.

30 липня я прокинувся десь по п’ятій ранку, бо на нижньому поверсі причулися якісь звуки. Якийсь час я дослухався, та потім вирішив, що це шлейф сновидіння, знову ліг і заплющив очі. І вже провалювався у сон, коли той звук почувся знову: приглушений стукіт, наче переставляли кухонне начиння.

Я встав із ліжка, натягнув джинси й квапливо зійшов униз. На кухні було порожньо, але краєм ока я встиг помітити крізь вікно, як хтось спускається сходами заднього ґанку, з того боку, де розвантажували товари. Коли я вийшов надвір, Дженні Ноултон саме прослизала за кермо гольф-мобіля з трафаретним написом «КУРОРТ “КОЗЯЧА ГОРА”» на борту. На сидінні поряд стояла миска з чотирма яйцями.

— Дженні! Стій!

Від несподіванки вона аж підскочила, проте, побачивши, що то я, всміхнулася. Мені б хотілося поставити їй найвищий бал за старання, та усмішка вийшла не надто переконливою. З того дня, як я бачив Дженні востаннє, вона ніби на десять років постаріла, а темні кола під очима свідчили, що не лише в мене тут були проблеми зі сном. І волосся фарбувати перестала, тож над лискучим чорним проглядало щонайменше два дюйми сивини.

— Я тебе розбудила? Пробач, але ти сам у цьому винен. У сушарці повно каструль і сковорідок, а я її ліктем зачепила. Хіба твоя мати не вчила тебе користуватися посудомийною машиною?

Я міг би відповісти заперечно, бо «посудомийки» в нас не було зроду-віку. Насправді мати вчила мене, що простіше залишити великий посуд висохнути на повітрі, якщо його небагато. Але не про наведення ладу на кухні я хотів поговорити.

— Що ти тут робиш?

— По яйця приходила.

— Ти розумієш, про що я.

Дженні відвела погляд.

— Я не можу сказати. Дала обіцянку. Точніше, контракт підписала. — І вона невесело розсміялася. — Навряд чи він щось означатиме в суді, проте я все одно збираюся виконувати його умови. Я заборгувала. Так само, як і ти. Крім того, ще трохи, і ти сам про все дізнаєшся.

— Я хочу знати зараз.

— Джеймі, мені треба їхати. Він не хоче, щоб ми розмовляли. Якщо дізнається, то знавісніє. Я лише хотіла кілька яєць. Бо ще однієї миски «Чіріо» [170] Марка пластівців до сніданку. чи «Хрумких пластівців» я не витримаю.

— Ти могла з’їздити у «Фуд-сіті» в Ярмут і затаритися там купою яєць. Якщо, звісно, у твоєї машини не здох акумулятор.

— Мені не можна виїжджати звідси, поки все не скінчиться. Так само, як і тобі. Більше ні про що не питай. Я мушу виконати обіцянку.

— За Астрід.

— Ну… він платить мені грубі гроші за незначний догляд, цього вистачить, щоб спокійно вийти на пенсію. Але так, насамперед за Астрід.

— А хто піклується про неї, поки ти тут? Я дуже сподіваюся, що з нею хтось є. Не знаю, що тобі наговорив Чарлі, але іноді після його зцілень проявляються залишкові явища, а вони можуть бути…

— Про неї добре дбають, за це можеш не хвилюватися. У нас… у спільноті є добрі друзі.