Стівен Кінг - Відродження

Минав час. Четвертого липня я і ще кілька тисяч людей дивилися салют із Портлендського променаду, і всі ми охкали й ахкали, коли над головами вибухали півонії, хризантеми й діадеми, а потім віддзеркалювалися в затоці Каско, погойдуючись на хвилях. Наступними днями я відвідав зоопарк у Йорку, Приморський музей трамвая в Кеннебанкпорті та маяк на мисі Пемаквід-Пойнт. Пройшовся з екскурсією Портлендським музеєм образотворчого мистецтва, де було виставлено три покоління Ваєтів [161] Ньюел Конверс Ваєт (1882–1945) — американський художник, ілюстра-тор, засновник династії Ваєтів, до якої належали його син Ендрю та онук Джеймі. , і сходив на денну виставу «Історія Бадді Голлі» в оґунквітському театрі «Плейхаус» — провідний співак був нормальний, але, звісно, не Ґері Б’юзі [162] Актор, виконавець головної ролі у фільмі «Історія Бадді Голлі» 1978 р. . Натоптався «лопстерами» так, що вже дивитися на них не міг. Ходив на довгі прогулянки кам’янистим берегом. Двічі на тиждень відвідував книгарню «Книжки на мільйон» у торговельному центрі «Мен-Мол» і купував книжки в паперових обкладинках, які потім читав у себе в номері, поки не починав ловити окунів. Із мобільним я не розставався ні на мить, чекав, коли зателефонує Джейкобз. А він усе не дзвонив. Кілька разів я хотів набрати його сам, та потім сказав собі, що я, певно, збожеволів, якщо навіть думаю про таке. Нащо копати ногою сплячого собаку?

Погода була картинно-досконалою: низька вологість, небеса відтінку невинної блакиті, температура близько сімдесяти градусів [163] Близько 21 °C. — і так день у день. Іноді лило, як з відра, та переважно вночі. Якось увечері я почув, що ведучий прогнозу погоди на ТБ Джо К’юпо називає це «чуйним дощем». Він додав, що такого прекрасного літа, як нині, не бачив за всі тридцять п’ять років своєї роботи.

У Міннеаполісі відбувся матч «Усіх зірок», регулярний бейсбольний сезон відновився, і з наближенням серпня в мені зажевріла надія, що я повернуся в Колорадо, так і не побачившись із Чарлі. Подумалося, що в нього міг статися четвертий інсульт, цього разу з летальним кінцем, тому я позирав одним оком на сторінку некрологів у газеті «Портленд прес геральд». Не зовсім надіючись, а проте…

«Та ну, бля, — подумав я. — Насправді я надіявся».

Під час місцевих новин 25 липня Джо К’юпо з жалем повідомив мені та решті телеглядачів з півдня штату Мен, що все хороше колись закінчується і вже у вихідні на Нову Англію посуне смуга гарячого повітря, у якій тепер шквариться Середній Захід. Весь останній тиждень липня стовпчик термометра показуватиме близько дев’яноста п’яти градусів [164] 35 °C. , та й серпень обіцяє бути не кращим, принаймні на початку. «Шановні глядачі, перевірте свої кондиціонери, — порадив К’юпо. — Цю пору літа недарма охрестили собачою спекою».

Того вечора мені подзвонив Джейкобз.

— Неділя, — сказав він. — Чекаю тебе не пізніше дев’ятої ранку.

Я пообіцяв, що буду.

Щодо спеки Джо К’юпо мав рацію. Вона прийшла у другій половині суботи. Коли я сідав в орендований автомобіль о пів на восьму ранку неділі, дихати вже не було чим. Дороги були порожні, тож до «Козячої гори» я домчав досить-таки швидко. Підіймаючись нагору до головних воріт, помітив, що бічна дорога, яка вела до Вершини неба, знову відкрита, важкі дерев’яні ворота хтось відчинив.

Мене чекав охоронець Сем, одначе вже без уніформи. Одягнений у джинси, він сидів на опущеному відкидному борті пікапа «такома» і їв бейґл [165] Випічка у формі бублика з начинкою. . Коли я під’їхав, він акуратно поклав їжу на серветку й неквапом підійшов до моєї машини.

— Вітаю, містере Мортон. Раненько ви сьогодні.

— Машин немає, — відповів я.

— Ага, коли літо, найлегше їздити в цей час. Масюки [166] Глузливе прізвисько, яке населення півночі штату Мен дало населенню півдня, оскільки більшість із них — переселенці з Массачусетсу. юрмиськами посунуть на пляжі пізніше. — Він подивився в небо, яке з блакитного вже перемінилося на маревно-біле. — Нехай жаряться й заробляють собі рак шкіри. А я додому подамся, дивитимусь ігри «Сокс» і холонутиму під кондиціонером.

— Що, зміна скоро закінчується?

— Тут більше ні в кого немає змін. Заре дзвякну містеру Джейкобзу, скажу, що ви приїхали, і все. Роботі кінець.

— Що ж, тоді гарного кінця літа. — Я простягнув йому руку.

Сем її потис.

— А не знаєте, що він задумав? Я не розпатякаю, у мене ж контракт.