Брем Стокер - Граф Дракула

24 червня. Удосвіта.

Минулої ночі граф рано покинув мене і замкнувся на ключ у себе в кімнаті. Як тільки я переконався в цьому, я знову помчав гвинтовими сходами вгору подивитися у вікно, що виходить на південь. Я думав, що підстережу тут графа, оскільки, здається, щось затівається. Цигани розташовуються десь у замку і зайняті якоюсь роботою. Я це знаю, оскільки деколи чую шум їзди і глухий стукіт чи то мотики, чи то заступа; що б вони не робили, це швидше за все могло означати завершення якогось жорстокого лиходійства.

Я стояв біля вікна майже півгодини, перш ніж помітив, як щось виповзло з вікна кімнати графа. Я відсахнувся і обережно спостерігав. Нарешті я роздивився всю людину. Новим ударом було для мене те, що я побачив на ньому свій дорожній костюм; через плече висів той самий жахливий мішок, який, пригадую, ті жінки забрали з собою. Сумнівів не залишалося: це він викрав мої речі і вбрався в мій одяг — ось, значить, у чому значення його нового злого заміру. Він хоче, аби люди прийняли його за мене, щоб, таким чином, у місті і в селах знали, що я сам відносив свої листи на пошту, і щоб будь-яке лиходійство, яке він учинить у моєму костюмі, було всіма місцевими жителями приписано мені.

Я думав, що дочекаюся на повернення графа, і тому довго й непохитно сидів біля вікна. Потім я почав помічати в промінні місячного світла якісь маленькі рухливі плями, крихітні, як мікроскопічні порошинки; вони кружляли і крутилися якось нечітко і дуже своєрідно. Я жадібно спостерігав за ними, і вони навіяли на мене дивний спокій. Я всівся зручніше в амбразурі вікна і міг, таким чином, вільніше спостерігати за рухом у повітрі.

Щось примусило мене здригнутися. Якесь гучне тужливе завивання собак пролунало з боку долини, прихованої від мого погляду. Гучніше й гучніше звук долинав, а летючі атоми порошинок, здавалося, перевтілювалися в нові образи, змінюючись разом із звуками і танцюючи в місячному світлі. Я боровся і волав до мого розуму; вся моя душа підсвідомо боролася разом зі всіма моїми відчуттями і поривалася відповісти на заклик. Я ніби перебував під гіпнозом. Дедалі швидше кружляли порошинки, а місячне сяйво неначе прискорювало їхній рух, коли вони мчали повз мене, зникаючи в густому мороці. Вони більше й більше густішали, доки не набрали форми каламутних примар. Тоді я схопився, схаменувся, опанував себе і з криком втік. У примарних фігурах, що виразно виступали при місячному світлі, я впізнав контури тих трьох жінок, у жертву яким я був обіцяний. Я втік до своєї кімнати, де не було місячного світла і де яскраво горіла лампа; мені здавалося, що тут я в безпеці. За декілька годин я почув у кімнаті графа якийсь шум, ніби різкий вигук, раптово обірваний, потім запанувало мовчання, таке глибоке і жахливе, що я мимоволі здригнувся. Серце калатало, я хотів відчинити двері; але я знову був замкнутий у своїй в'язниці і нічого не міг вдіяти.

Раптом я почув надворі несамовитий крик жінки. Я підскочив до вікна і подивився на двір крізь грати. Там, притулившись до хвіртки в кутку, справді стояла жінка з розпущеним волоссям. Побачивши моє обличчя, вона кинулася вперед і закричала з погрозою:

— Виродку, віддай мою дитину!

Вона впала на коліна і, простягаючи руки, продовжувала вигукувати ці слова, які терзали моє серце. Вона рвала на собі волосся, била себе в груди і впадала у дедалі більший відчай. Нарешті, продовжуючи шаленіти, вона кинулася вперед, і хоча я не міг її більше бачити, але чув, як вона стукала у вхідні двері.

Потім, звідкись високо наді мною, мабуть, із башти, почувся голос графа; він говорив щось своїм наказовим, суворим, металевим голосом. У відповідь йому пролунало з усіх боків, навіть здалеку, завивання вовків. Не минуло й кількох хвилин, як ціла зграя їх увірвалася крізь широкий вхід у двір, неначе зграя диких звірів, що вирвалася на волю.

Крик жінки стих, і завивання вовків раптово урвалося. Після цього вовки, облизуючись, подалися поодинці.

Я не міг її не пожаліти, бо здогадувався про долю її дитини, а для самої незнайомки смерть була кращою за дитячу долю.

Що мені робити? Що я можу зробити? Як я можу втекти з цього рабства ночі, мороку і страху?

25 червня, вранці.

Уночі мене завжди турбують і терзають страхи та загрожують жахи або якась небезпека. Я досі жодного разу не бачив графа при денному світлі. Невже він спить, коли інші пильнують, і пильнує, коли інші сплять? Якби я тільки міг потрапити до його кімнати! Але немає жодної можливості! Двері завжди замкнуті, і я не можу дістатися туди.