Брем Стокер - Граф Дракула

28 травня.

Є можливість утекти або принаймні надіслати додому звісточку: циганський табір підійшов до замку і розташувався у дворі.

Я напишу додому декілька листів і постараюся домогтися, щоб цигани доставили їх на пошту. Я вже зав'язав із ними знайомство через віконце. Вони зняли при цьому капелюхи і робили мені знаки, так само мало зрозумілі, як і їхня мова.

Я написав листи. Міні написав стенографічно, а містера Хаукінса просто попросив списатися з нею. Їй я повідомив про своє становище, змовчуючи, проте, про жахи, в яких я сам ще не цілком розібрався. Якби я виклав їй усю душу, то вона злякалася б до смерті. Якщо листи якось все-таки дійдуть до графа, він, проте, не взнає моєї таємниці або, вірніше, того, наскільки я дізнався його секрети…

Я віддав листи; я кинув їх крізь грати мого вікна разом із золотою монетою і, як міг, знаками показав їм, що потрібно опустити їх у поштову скриньку. Той, хто узяв листи, притиснув їх до серця і потім поклав до свого капелюха. Більше я нічого не міг зробити. Я пробрався до бібліотеки і почав читати. Оскільки граф не приходив, то я й писав тут…

Граф з'явився. Він всівся напроти мене і сказав своїм запопадливим голосом, розкриваючи два листи:

— Цигани передали мені ці листи, хоча я й не знаю, звідки вони взялися. Мені тепер доведеться бути обережним. Погляньмо! — він, мабуть, їх переглянув. — Один із них від вас до мого друга Пітера Хаукінса; другий, — тут, розкривши листа, він побачив дивні знаки, причому його обличчя спохмурніло і очі зблиснули злістю, — інший — бридкий учинок — зловживання дружбою і гостинністю. Його не підписано. Чудово! Отже, він не може нам зашкодити.

І граф холоднокровно взяв листа і конверта й тримав їх над лампою, доки вони не перетворилися на попіл. Потім продовжив:

— Лист, адресований Хаукінсу, я, звичайно, відправлю, оскільки він від вас. Ваші листи для мене святі. Ви мій друг, вибачте мені, звичайно, що, не знаючи цього, я їх розкрив. Чи не запечатаєте ви листа знову?

Він простягнув мені листа і, вишукано вклонившись, передав чистого конверта. Мені залишалося тільки написати адресу і мовчки вручити листа. Коли він вийшов з кімнати, я почув, як ключ м'яко повернувся в замку. Почекавши хвилину, я підійшов до дверей — вони виявилися замкнутими.

За годину чи дві граф спокійно увійшов до кімнати; він розбудив мене своїм приходом, оскільки я заснув тут же на дивані. Він був дуже люб'язний і шляхетний у своїй поведінці і, побачивши, що я спав, сказав:

— Ви втомилися, мій друже? Лягайте в ліжко. Там найзручніше відпочити. Я позбавлений задоволення розмовляти з вами сьогодні вночі, оскільки дуже зайнятий; але ви спатимете, я в цьому впевнений!

Я зайшов до спальні і, на диво, міцно спав. І відчай має свої хороші нюанси…

31 травня.

Коли я сьогодні прокинувся, то вирішив запастися папером і конвертами зі своєї валізи і берегти їх у кишені, щоб мати нагоду записувати необхідне в разі потреби негайно, але на мене чекав новий сюрприз: із валізи зник весь папір і конверти разом зі всіма нотатками, розкладом залізниць, докладними описами моїх подорожей; зник і лист з акредитивом [4] Акредитив (фр.) — платіжний документ. , — словом усе, що могло б мені стати в пригоді, якби я був на волі. Я заходився шукати їх у портмоне і в шафі.

Мій дорожній костюм зник; мій сюртук і ковдра також. Я ніде не міг знайти і сліду їх. Мабуть, новий лиходійський замір.

17 червня.

Сьогодні вранці, сидячи на краю ліжка і розбираючись у подіях, я раптом почув надворі цьвохання батога і стукіт копит коней по кам'яній дорозі. Я кинувся до вікна і побачив два великі фургони, запряжені кожний 8 кіньми; біля кожної пари стояв словак у білому капелюсі, поясі, оббитому величезними цвяхами, брудних штанях і високих чоботях. У руках у них були довгі палиці. Я кинувся до дверей, щоб швидше спуститися вниз і дістатися до них через вхідні двері, які, на мою думку, не були замкнуті. Знову поразка: мої дверівиявилися замкнутими зовні. Тоді я кинувся до вікна і гукнув до них. Вони тупо поглянули вгору, і тут до них якраз підійшов їхній ватажок; побачивши, що вони показують на мене, він сказав їм щось, із чого вони розсміялися. Після того жодні мої зусилля, ні тужливий крик, ні відчайдушні благання не могли примусити їх поглянути на моє вікно. Вони остаточно відвернулися від мене. Фургони були навантажені великими ящиками з товстими ручками; вони, без сумніву, були порожніми, судячи з легкості, з якою їх несли. Ящики вивантажили і склали на купу в кутку двору, потім цигани дали словакам грошей, плюнувши на них на щастя, після чого словаки ліниво попрямували до своїх коней і виїхали.