Брем Стокер - Граф Дракула

— А я, — сказала місіс Харкер жвавим тоном, більше схожим на її колишню манеру, — постараюся бути всіляко корисною, думатиму і писатиму для вас, як звикла робити досі. Я відчуваю, ніби мені щось допомагає, неначе спадає якийсь тягар, і я відчуваю себе вільніше, ніж за весь останній час.

Троє молодих людей засяяли цієї миті, оскільки по-своєму зрозуміли значення її слів. Але Ван Хелзінк і я, обернувшись один до одного, обмінялися серйозними, тривожними поглядами і нічого не сказали.

Коли троє чоловіків пішли виконувати доручення, Ван Хелзінк попросив місіс Харкер дістати щоденник і вибрати з нього запис Харкера про перебування в замку. Вона пішла по щоденник; коли двері за нею зачинилися, він сказав:

— У нас одна й та сама думка. Говоріть.

— Відбулася якась зміна. Але це крихка надія; вона може обдурити нас.

— Саме так; знаєте, навіщо я попросив її принести рукопис?

— Ні, — відповів я, — втім, можливо, щоб мати нагоду переговорити зі мною наодинці.

— Частково ви маєте рацію, Джоне, але тільки частково. Мені треба сказати вам дещо. О мій друже, я страшенно… жахливо… ризикую; але я вважаю це за справедливе. Тієї самої миті, коли мадам Міна сказала слова, які привернули нашу увагу, до мене прийшло натхнення. Під час трансу, три дні тому, граф послав свій дух прочитати її думки; або точніше, він примусив її дух з'явитися до нього в ящик на корабель. Отже, він дізнався, що ми тут; бо у неї є більше відомостей, оскільки вона веде відкритий спосіб життя, бачить очима і чує вухами, чого він позбавлений у своєму ящику-домовині. Тепер граф докладає найбільших зусиль, щоб сховатися від нас. Тепер Міна йому не потрібна. Завдяки своїм широким пізнанням, він упевнений, що вона з'явиться на заклик; але він жене її, ставить, наскільки можливо, поза межами своєї влади, щоб вона не могла до нього з'явитися. Ось тут, я сподіваюся, що наш людський розум, який так довго був розумом дорослого чоловіка і не втратив Божого милосердя, виявиться сильнішим, ніж його дитячий мозок, що пролежав століття в могилі, який не доріс до нашої зрілості й виконує лише егоїстичну і, отже, нікчемну роботу. Ось іде мадам Міна; жодного слова при ній про транс. Дозвольте мені говорити, і ви зрозумієте мій план. Ми в жахливому становищі, Джоне. Я боюся, як ніколи раніше. Ми можемо сподіватися лише на милосердя Бога. Мовчіть! Вона йде.

Коли місіс Харкер зайшла до кімнати з веселим і щасливим виглядом, забувши, здавалося, за роботою про своє нещастя, вона подала Ван Хелзінку декілька аркушів, надрукованих на машинці. Він почав зосереджено пробігати їх, і обличчя його пожвавлювалося в міру читання. Потім, притримуючи сторінки вказівним і великим пальцями, він сказав:

— Якась нечітка думка часто сиділа у мене в мозку, але я боявся дати їй розгорнути крила. А зараз, збагативши свій розум свіжими пізнаннями, я знову повертаюся до того джерела, де зародилася ця напівдумка, і доходжу висновку, що це зовсім не напівдумка, а ціла, хоча така юна, що не може ще користуватися своїми маленькими крильцями. Подібно до того, як відбувається справа в «Бридкому каченяті» мого земляка Ганса Андерсена, це зовсім не качина думка — лебедина, яка гордо попливе на своїх широко розгорнутих крилах, коли настане час випробувати їх. Слухайте, я прочитаю вам те, що тут написав Джонатан:

«Той, інший, який неодноразово відправляв свої сили через річку до Туреччини; той, який був розбитий, але приходив знову і знову, хоча щоразу повертався один з кривавого поля, де були знищені його війська, оскільки знав, що може здобути остаточну перемогу тільки наодинці». Який ми можемо зробити з цього висновок? Ви гадаєте, ніякого? Погляньмо. Дитяча думка графа нічого тут не фіксує, тому він і говорить про це так вільно. Ваша доросла думка теж нічого не помічає. Моя теж, точніше, не помічала досі. Але починається мова тієї, яка говорить, не думаючи, бо вона також не знає, що це значить… що це могло б значити. Це схоже на ті елементи, які здаються нерухомими, що, втім, не заважає їм простувати своїм шляхом у системі всесвіту і досягати своєї мети. Раптом зблискує світло, розступаються хмари і щось засліплює, вбиває і знищує; земля розкриває свої надра на великі глибини. Хіба не так? Ви не розумієте? Добре, я поясню. Чи вивчали ви коли-небудь філософію злочину? Так і ні. Ви, Джоне, — так, оскільки це вивчення безумства. Ви, мадам Міно, ні, оскільки злочин далекий від вас… тільки одного разу він зачепив вас. Все ж таки ваш розум працює правильно. Будь-який злочин має свою особливість.