Татьяна Тиховская - Антхіл

І настрій всіх мешканців був святковий, піднесений. І дата 26 квітня 2086 року добре припала на п’ятницю: сьогодні — урочистості. А на вихідних, хто хоче, продовжує гуляти, бо святкова програма аж зашкалювала. Більшість планувала гуляти, адже середній вік мешканців Антхілу далеко не сягав тридцяти років. Що то молодість!

Саму станцію прикрасили скромно, але вишукано. На корпусі було нанесено малюнок птиці Фенікс. Фарби були з домішками золотих жаринок, тож коли на зображення падало світло, здавалося, що пір’я птиці дійсно палають.

Біля входу виклали червону доріжку аж до сходинок, що вхід на них перетинала червона стрічка.

До часу відкриття атомної більшість мешканців скупчилася коло самої станції. А хто не вмістився, не дуже й засмучувався, бо екрани були розташовані по всьому місту й демонстрували все, що проходило, з безлічі ракурсів.

Очікували на керівництво області. Мав навіть бути хтось з Уряду.

На урядовій будівлі було передбачено майданчик для летючого автомобілю. Звідтіля — повітряний ескалатор аж до самої станції. Тож як тільки в небі вгледіли урядовий автомобіль, то гурт почав відраховувати хвилини до довгоочікуваної події.

Нарешті високі гості в оточені своїх власних охоронців спустилися з ескалатору. Кілька десятків метрів вони мали пройти власними ногами, аби численні кореспонденти численних ЗМІ мали змогу наклацати кільканадцять знімків.

Честь перетнути червону стрічку надали найвищому з присутніх за рангом урядовцеві.

Ножиці теж сяяли золотом, що було особливо помітно, бо їх піднесла дівчина на яскраво-червоній оксамитовій подушці.

Урядовець прийняв від дівчини ножиці, з завченою важливістю підняв їх над головою, аби всі побачили. Потім притримав пальцями стрічку і різко зробив надріз.

Саме в цю мить дехто почув дуже слабенький тріск. Такий, як буває під високовольтною лінією електропередач, тільки значно слабший.

Уваги на нього майже ніхто не звернув. Чи не почув серед радісного гамору.

Потім почувся звук, що видає шовк, як його рвуть.

Це вже почуло більше людей і почали озиратися, чи не підсилює, бува, якийсь пристрій звук стрічки, що рветься. Але небезпеки поки ніхто не відчув, тільки легке здивування.

Високоурядовець вже добувся до найвищої сходинки і почав промову.

Але погляд частини людей з натовпу зосередився не на ньому, а на споруді. Вона начебто почала тремтіти. Чи то від спеки марилося.

Раптом десь на околиці міста пролунав вибух, і в небо піднялася хмарка з кіптяви. Слідом вибухнуло ще й ще. Небокрай набрав криваво-червоного кольору.

А далі все місто почало просідати, як картковий будиночок.

Очам присутніх постало моторошне видовище. Станція почала розвалюватися.

Ескалатор ще тримався. Охоронці вхопили кожен свого підопічного і бігом понесли до ескалатору. Та як вони були десь на середині, опори підломилися і звалилися на голови присутніх. А люди, що були там, попадали на землю, піднявши клуби цементного пилу, що його вже назбиралося доволі.

Верхній купол станції з зображенням птиці Фенікс гулко звалився на голови відвідувачів, піднявши клуби цементного пилу і струснувши землю так, що здригнулася вся площадка. Там, де хвилину тому стояла грандіозна споруда, утворилася купа уламків з обірваної арматури, фрагментами цегляної кладки, дротами.

Люди почали бігти хто куди. В повітрі лунав нестерпний вереск — такий відчайдушний, що його вже відчуваєш не вухом, а спинним мозком.

Вдалині краєвид блискавично змінювався.

Хмарочоси, що затуляли край неба, розхитувалися до тих пір, поки від них не відколювався шматок будівлі і не падав донизу. А будинок продовжував розпадатися.

Височенні потужні лінії електропередач, що будувалися на віка, одна по одній падали, наче олівці, що їх струшував зі столу якийсь велетень-пустун.

Повітряні автошляхи втрачали опори й падали вниз разом з автівками, що рухалися по них.

Дехто оцінив небезпеку і кинувся до повітряних автівок. Але їх було так мало, а збожеволілих від страху людей так багато! Вони напхом напхалися до автівок. Тож ті, як і злітали вгору, падали додолу через перевантаження.

Час від часу десь чувся відгомін вибуху. Сурмили сигналізації автівок. З пошкоджених водоводів фонтаном струменіла вода. Стоки, що швидко опинилися замулені бозна чим, не всотували її.

Лавина мокрого ґрунту покотилася по вулиці. Огидна хвиля сіро-коричневого кольору змітала все на своєму шляху: машини, залишки будинків, людей.