Татьяна Тиховская - Антхіл

— Звісно, дуже схоже на передпологову депресію. У тих, хто вперше народжує, таке буває. Але краще б її дослідити тут, у лікарні. А можна з нею побалакати?

— Та дружини вдома нема, гуляє.

Єва тривожно спитала:

– І як давно?

Гектор знітився:

— Та десь години зо три…

— Що?! — голос Єви став загрозливий. — І ти спокійно сидиш вдома? А що, як їй стало зле? А якщо вона в своєму стані вкоротить собі віку? Таке тимчасове потьмарення у вагітних теж буває. Цього ти не боїшся?

Гектору й насправді стало лячно. Він не дослухав мами, побіг до дверей.

Саме зайшла Мар’яна. Обличчя посвіжішало, синці під очами наче зблякли. Вона радо глянула на чоловіка:

— Відпочив? От і добре. Поїси зі мною? Я добряче нагуляла апетит.

Гектор відчував себе трохи винним, тож після обіду посадив Мар’яну собі на коліна і спитав:

— Ну що, після прогулянки тобі полегшало? Сон вивітрився?

Мар’яна помовчала. Ота її неквапна манера розмови трохи вже дратувала Гектора. А Мар’яна повела:

— Я саме хотіла с тобою побалакати. Давай поїдемо звідси. Назавжди.

Гектор аж відхилився, аби глянути дружині в обличчя: це вона не жартує часом?

— Що це ти надумала? Навіщо ж нам їхати? Тільки-но облаштувалися.

— Я бачила сон.

Гектор через силу стримався, аби не зірватися.

– І хто в ньому був на цей раз?

Мар’яна відповіла вагомо:

— В ньому був ти.

Гектор видихнув з полегкістю. Навіть пожартував:

— О, звісно! Побачити чоловіка уві сні — то справжній жах.

Мар’яна продовжувала, наче не почула іронії:

— Сон почався зі стуку в двері. Я поспішаю їх відчинити, бо чекаю на тебе. Двері повільно відчиняються. Та за ними дивним чином опиняється сходи, що ведуть вниз, у темний занедбаний підвал. Я спускаюся вниз. Довго так спускаюся, повільно. Наче навпомацки. Хоча в підвал звідкілясь просякає тьмяне бузкове світло. Нарешті спустилася. А там на підлозі повно старезного напівзотлілого мотлоху: одяг, протигази, взуття. Все покриває товстий шар пилу. Опускаю очі додолу. Бачу тіло, що лежить в пилу обличчям донизу. Я намагаюсь те тіло повернути, і вже знаю, що це ти.

Мар’яна судомисто ковтнула повітря.

— Ти живий. В моєму сні ти ще живий, але смертельно хворий. Ти вмираєш. А потім я вже бачу тебе в ліжку — схудлого, лисого, з темною як у мумії шкірою.

Мар’яна обійняла чоловіка й зайшлася плачем.

— Це місто смертельно небезпечне. Давай покинемо його негайно, благаю! — проридала вона. — Я знаю, що трапиться щось жахливе! Я це відчуваю! Все скінчиться дуже-дуже погано!

Гектор мовчки гладив дружину по голові. А сам подумки вирішив найближчим часом доправити її до мами в лікарню. Дружина й насправді була занадто знервована.

А Мар’яна заснула у чоловіка на плечі. Хоча навіть уві сні вона продовжувала схлипувати.

Станцію готували до урочистого відкриття. Дату обрали не випадкову — 26 квітня 2086 року. Вважали, що так ця подія буде знаковою — станція відродиться наче птиця Фенікс [21] Фенікс — чарівний птах, який воскресав з попелу, відроджувався молодим. .

Наступні кілька днів у Гектора були дуже напружені. Наостанок перевіряли все обладнання, всі прилади, систему безпеки. А крім того треба було наготувати й свій шматок до урочистостей, скласти перелік гостей, виокремити кращих працівників для заохочення. За тим клопотом Гектор не мав вільного часу побалакати з дружиною.

Мар’яна начебто змирилася з таким станом речей. Про жахи більше не згадувала. Тільки що коли проводжала Гектора на роботу, дивилась на нього так пильно своїми величезними очима, наче бачила його в останнє. А коли той повертався з роботи, з таким запалом обхоплювала його тоненькими руками, наче дочекалася його не з роботи — з війни.

Гектор подумки пообіцяв собі: тільки-но запустять станцію, візьме відпустку та поїде з дружиною куди їй тільки заманеться, аби вона заспокоїлася.

Та не судилося.

До урочистої дати залишалося кілька діб.

Всі пробні випробування пройшли бездоганно. На відкриття очікували не тільки київське керівництво, а й представників влади. Подія була не абияка. 26 квітня припадало на п’ятницю, тож наступні вихідні адміністрація міста обіцяла перетворити на суцільний карнавал. Піднесений настрій охопив всіх мешканців Антхілу.

І чи не в останній день перед відкриттям станції Мар’яна знову побачила сон.

В доброму гуморі Гектор повернувся додому з роботи й застав Мар’яну перед домом, повністю одягнену, з маленькою валізою в руках. Вона кинулася назустріч чоловікові і палко плутано заговорила: