Іларіон Павлюк - Танець недоумка

— А тепер ти здоровий? — запитала Ірма, коли я розповів їй.

— Якщо чесно, тепер мої шанси знову п’ятдесят на п’ятдесят.

І згадав її ж слова, що для щастя потрібно знайти собі «на рівному місці хобот», а потім позбутися його й насолоджуватися.

— Але, знаєш, Ірмо, твоя правда. Тепер я здоровий!

Хотів обійняти, але вона підняла руку й сказала: «Дай п’ять!». Я ляснув її по долоньці, щосили видушуючи з себе усмішку. Таке відчуття, що вона мені була значно ближча й рідніша, ніж я їй… Наші стосунки залишалися суто дружніми, навіть попри те, що з Ельзою вона проводила весь вільний час, наче була їй мамою. Ельза, до речі, поводилася чудово. Про Віру не запитувала. Коли я вирішив поговорити про це, сказала, що «коли спала» (Ельза так називала період у коконі), то бачила мамині сни і все розуміє. Думаю, йдеться про Вірині спогади. Приблизно так, як я побував у спогадах Нейтана Гоґа…

— Вона дуже сильно любила тебе, тату, — мовила Ельза. — Ти знав?

Я знав. Забував останнім часом. І вона забувала теж. Але ми обоє знали.

А в день, коли головною подією стала поява в ілюмінаторі осяяного зернятка рідної Землі, я дивився в кают-компанії фільм. Ну, як дивився… Витріщався крізь екран, не вникаючи в сюжет, — аж розчинився у вигуках і сміху інших конкістадорів.

Ельза гралася з планшетом. Раптом ззаду підійшла Ірма й обійняла мене. Уперше, якщо не брати до уваги її клону (Боже, як дико це тепер звучить!).

— Гілельчику… Я не казала тобі, а повинна була… — прошепотіла вона. — Дякую!

— За що?

— Що витяг мене…

— Із кокона?

— І з кокона теж.

Вона нахилилася до мого вуха й зашепотіла:

— Пам’ятаєш, як ти ночував у мене?

— У твоєї копії.

— Але я ж усе відчувала, — її вуста майже торкалися мого вуха, і це було страшенно приємно. — І все пам’ятаю.

— Ти мені тоді ледь руку не зламала!

— А оце якраз не я! На майбутнє прошу врахувати!

Вона цьомнула мене в шию й утекла до Ельзи — читати. Упіймав себе на думці, що нікого кращого за Ірму я не знайду. Навіть не так. Що нікого, крім неї, мені не треба…

— Зацініть! — у кают-компанію ввійшов конкістадор.

Усі відлипли від фільму й обернулися. Це був той самий кінолог, що втратив собаку. Уперше від дня відльоту він змінив скорботну міну на усмішку. На його руках, під браво закасаними рукавами, красувалися нові, щойно набиті татуювання.

— Ого! — сказав хтось. — Що за тема?

— Приснилося. Просто щоночі уві сні! Треба відразу на дві дивитися!

І він схрестив руки на грудях, щоб два готичні написи на ще яскраво-червоній від голки шкірі злилися в один.

«ONLY GOD» на правій і «JUDGE ME» на лівій.

К І Н Е Ц Ь

Київ, 2012–2018 рр.

Мушу визнати,я вигадав цю історію. Не виключено, що вона таки станеться в майбутньому, та наразі всі персонажі вигадані, збіги випадкові й усе таке. Але…

Синдром, на який хворий Гілель, існує насправді,хоча реальне захворювання дещо відрізняється, зокрема не є суто спадковим. Справжня хвороба називається «хорея Гантінґтона». Дитина хворого на хорею має 50-відсотковий шанс успадкувати генетичний дефект — саме це надихнуло мене створити для Гіля вічну наполовину порожню склянку. Вірогідність витягнути цей білет є у кожного, та вона — десь один до восьмисот тисяч.

Двічі я був готовий закинути цей романі закінчив «Танець Недоумка» тільки завдяки Михайлові Бриниху, якого дуже поважаю як літературного критика та якому першому дав почитати ще геть сирі сто сторінок незакінченого рукопису. Михайло несподівано барвисто розхвалив текст та пригадав святий для мене пантеон у складі Гаррі Гаррісона, Стівена Кінґа та Рея Бредбері, чим неймовірно мене надихнув. На запитання, як воно — довести справу до кінця, він вигукнув російською, імітуючи кавказький акцент (бо був переконаний, що цитує радянського чемпіона-марафонця з Грузії, ім’я якого він забув): « Чтобы бегать надо бегать !». І я безмежно вдячний йому за цей секрет письменницької техніки, що дозволяє не чекати натхнення й не мучитися сумнівами. Хочеш написати — пиши.

Назва лінкора «Три корони Кортеса»походить від трьох корон на гербі найвідомішого конкістадора Ернана Кортеса. Право створити особистий герб на додачу до фамільного він здобув від іспанського короля Карла V як нагороду за підкорення Нового Світу. Три корони на ньому символізують трьох здоланих ацтекських королів, але є й інші трактування, щодо яких і досі сперечаються.