Айзек Азімов - Марсіанський шлях

Бокові сопла випорснули струмінь пари, і корабель почав повільно обертатися довкола контейнера. Той рушив за ним, і вже за півгодини вони кружляли в космічній порожнечі, наче гігантський скривлений кинджал.

Лонг вивірив по «Ефемеридах» місце розташування Деймоса. В точно розрахований момент троси розмагнітились, і контейнер вихопився по дотичній на нову траєкторію, яка за день-два мала вивести його на територію складів, розміщених на цьому марсіанському супутнику.

Ріос довго дивився йому вслід. На душі було радісно.

— Сьогодні нам поталанило, — сказав він, обертаючись до Лонга.

— А як вам Хільдер?

— Що? А, он ви про що. Слухайте, якби я щораз переймався патяканням якогось там наземника, я б ніколи й ока не зімкнув. Забудьте про нього.

— По-моєму, про це забувати не слід.

— Ну, ви геть схибнулися. Нащо воно вам? Ідіть поспіть краще.

Тед Лонг насолоджувався висотою й шириною головної магістралі міста. Вже два місяці, як комісар наклав тимчасову заборону на рейси утильників і відкликав їх усіх з космосу. Однак п’янке почуття безмежного простору не залишало Лонга. Його навіть не пригнічувала згадка про те, що заборона виловлювати контейнери була зумовлена вимогою Землі ощадити воду, а отже, в першу чергу, обмежити її видачу на космічні польоти.

Дах проспекту був пофарбований світною ясно-блакитною барвою. Спроба старомодної імітації земного неба, подумав Тед. Вітрини крамниць, прорізуючи стіни, водночас їх освітлювали.

Звідкілясь, перекриваючи гул транспорту і кроки перехожих, долинали вибухи — це пробивали в Марсовій корі нові тунелі. Скільки він живе, стільки пам’ятає оті вибухи. За часів його дитинства на місці цієї вулиці була неторкана скельна порода. Місто розросталось і розростатиметься, аби тільки Земля не стала на заваді.

Лонг звернув на поперечну вулицю, значно вужчу і не таку освітлену. Магазинні вітрини змінились тут житловими будинками, чиї фасади були прокреслені рядами ліхтарів. На зміну покупцям і вуличній метушні з’явились статечні перехожі й галасливі дітлахи, що не зважали на заклики матерів іти вечеряти.

В останню мить Лонг згадав про ґречність і зупинився на розі біля водяної крамниці.

— Наповніть! — звернувся він до опасистого продавця, простягаючи йому свою баклагу.

Той відгвинтив ковпачок і зазирнув усередину; тоді злегка трусонув посудиною і, почувши, як там щось булькнуло, весело проказав:

— Не багато зосталося!

— Атож, — погодився Лонг.

Тримаючи шийку баклаги під самісіньким наконечником шланга, крамар стежив, щоб жодна крапля не пролилася мимо. Затуркотів лічильник; продавець закоркував баклагу і, отримавши гроші, подав її Лонгові.

Тепер Лонг з приємністю відчував на своєму стегні вагу наповненої посудини. До сімейного друга не випадало зайти з порожньою баклагою. До нежонатого — ще сяк-так, а сюди незручно.

Він зайшов у 27-й під’їзд, піднявся на кілька сходинок і вже був намірився натиснути на кнопку дзвінка, та так і застиг із піднятою рукою.

З-за дверей долинали голоси. Один із них, жіночий, досить різкий:

— Ти й надалі тягатимеш сюди своїх дружків? Від мене, очевидно, чекають подяки, що примудряються бувати вдома аж два місяці! Як для мене, то вистачить і кількох днів! А там дивись — знову ті утильники!

— Я вже давно нікуди не вилажу, — почувся чоловічий голос. — А зараз мають прийти у справі. Припини, Доро, ради Марса! Ось-ось надійдуть.

Лонг вирішив перечекати, поки подружжя не перейде на нейтральнішу тему.

— Ну то й що! Хай чують! — відрізала Дора. — І щоб комісар ніколи не знімав заборони. Он як!

— А на що житимемо? — розпалився чоловік. — Га? Ну, скажи!

— Знайшов проблему! Ти міг би добре заробляти й тут, на Марсі, як усі нормальні люди. В цьому домі лише я одна «утильна вдова». Так-так, вдова — ось я хто! Але якби ж то справжня вдова, то бодай могла вийти ще раз заміж… Що ти сказав?

— Нічого. Абсолютно нічого.

— Не віднікуйся! Я й так знаю. Так от, Діку Свенсон, слухай мене уважно…

— Я лише сказав, — викрикнув Свенсон, — що тепер мені ясно, чому утильники не одружуються!

— О, то була твоя найбільша помилка! У сусідстві тільки й знають, що співчувати мені й улесливо розпитувати, коли ж бо ти повертаєшся. Господи! І як усе це набридло! Інші десь можуть бути гірничими інженерами, адміністраторами, бурильниками, зрештою! Принаймні жінки бурильників живуть по-людському, і їхні діти не вештаються, як якісь там гультіпаки. А так: що в Пітера є батько, що його немає…