Айзек Азімов - Марсіанський шлях

Ріос напружено спостерігав.

— Давай, давай! Тепер вийде. Не бійся!

Корма зайшла в западину, майже цілком заповнивши отвір. Роздуте черево корабля все більше наближалося до її країв. Почувся скрегіт — космоліт здригнувся й завмер.

Тепер уже лайкою зайшовся Свенсон.

— Не входить!

Ріос спересердя відшпурнув випромінювач, а сам шугонув угору. Випромінювач зняв цілі хмари білого кристалічного пороху, як і Ріос, коли він повернувся, ввімкнувши поле штучного тяжіння.

— Ти криво зайшов! Ти, вайло наземне!

— Я зайшов точно! Ти, свиняче рило!

Звернені назад бокові сопла корабля випустили струмені пари, і Ріос відскочив убік. Корабель, дряпаючи боки, видобувся з ями і злетів угору на півмилі, перш ніж передні сопла, запрацювавши, зупинили його.

— Ще раз, і ми позриваємо з обшивки півдюжини плит, — різко зауважив Свенсон. — Зроби нарешті все як слід!

— За мною не стане, не хвилюйся. Дивись, аби ти зайшов правильно.

Ріос підскочив і злетів метрів на триста, щоб глянути на западину зверху. Борозни, що їх залишив на її стінках корабель, звідси було добре видно. Найбільше їх було в одному місці, десь посередині. Зараз він це познімає.

Стіни почали плавитися під полум’ям випромінювача. Через півгодини корабель акуратно ввійшов у западину. Надягнувши скафандр, Свенсон попрямував до Ріоса.

— Хочеш, я простежу за вмороженням, а ти вертайся на корабель і скинь скафандр.

— Дякую, але я волію тут посидіти. Подивлюся на Сатурн.

Він присів на край виїмки. Між ним і корпусом корабля було футів шість. Подекуди зазор звужувався до двох футів, а місцями становив лише кілька дюймів. Вручну краще й не зробиш. Тепер залишалося обережно розтопити кригу, щоб вода замерзала між стінками виїмки і корпусом космольота.

Тим часом чимала брила Сатурна повільно сповзала за обрій.

— Скільки ще кораблів зосталося вбудувати? — запитав Ріос.

— Востаннє казали — одинадцять. У нас уже порядок. Значить, лише десять. З тих, що вже стали на місце, семеро вморожено, два чи три демонтовано.

— Бачу, справа посувається.

— Роботи ще вистачає, — заперечив Свенсон. — Ще ж треба поставити двигуни з другого боку. А троси, а силова проводка? Часом мене бере сумнів, чи дамо собі раду з усім цим. Коли ми летіли сюди, це мене мало турбувало. А оце зараз сиджу собі в рубці і знай повторюю: «Ну все, нічого в нас не вийде. Застрягнемо тут із оцим Сатурном над головою і поздихаємо з голоду». У мене таке відчуття…

Проте він так і не сказав, що відчуває. Просто сидів і мовчав.

— Ти щось забагато став думати, — зауважив Ріос.

— Тобі що? — відповів Свенсон. — Мені от Пітер і Дора ніяк з голови не виходять.

— Чого раптом? Адже вона пустила тебе в політ, хіба ні? Комісар побалакав з нею про патріотизм, про те, як ти станеш героєм, будеш забезпечений на все життя. І вона здалася. Адже ти не ввився потайці, як Адамс.

— У Адамса зовсім інше. Ту його жінку треба було прикінчити, як тільки вона на світ народилась. Ну й відьма! І є ж такі, що чоловіка живцем поїдають. Не пускала, бачте, А сама, либонь, тільки й чекає, щоб він не повернувся і щоб їй за нього призначили пенсію.

— А чого ж ти гризешся? Дора ж тебе чекає. Свенсон понурився.

— Я завжди поводився з нею, як остання свиня.

— Наскільки мені відомо, ти віддавав їй усю зарплату. Від мене жодна жінка того б не мала. Що заслужила, те й отримуй, і ні цента більше!

— Річ не в грошах. Я тут мимоволі почав замислюватись. Жінка потребує друга, а дитина — батька. А що я роблю тут?

— Робиш усе потрібне, щоб якнайшвидше повернутися додому.

— Ех, нічого ти не розумієш!

Тед Лонг брів по нерівній поверхні уламка. Душу скувала така ж крига, як і та, по якій ступав. На Марсі всі розрахунки здавалися йому беззаперечними, але то був Марс. Він усе обміркував ретельно і проаналізував доцільність кожного кроку. Він і зараз добре пам’ятав хід своїх роздумів. Щоб зрушити тонну маси корабля, не конче потрібна аж тонна води. Тут не маса рівнялася масі, а добуток маси на швидкість — добутку маси на швидкість. Іншими словами, цілком однаково, чи викинути тонну води з швидкістю милі на секунду, чи сто фунтів води із швидкістю двадцяти миль на секунду, корабель одержить ту саму кінцеву швидкість. Це означало, що сопла реактивного двигуна ставали дедалі вужчими, а температура пари вищою. Але тут з’явилися складнощі. Чим вужчі сопла, тим більше енергії губиться на тертя та завихрення. Чим вища температура пари, тим жаростіикішим має бути сопло і тим коротше його життя. Межа в цьому напрямі була швидко досягнута.