Тарас Микітчак - Планета Фей

Крім бібліотеки, бажано ще зайти в радіоточку. Якщо там все гаразд, то зразу ж зв’язатися із Землею і повідомити про цю дивну ситуацію.

Вирішивши так, Тарас рушив вглиб коридору. Світло. Тільки тепер візитер усвідомив, що тут увімкнена система освітлення. Отже, з генератором усе гаразд. І що цікаве: горять лиш нічні ряди слабких ламп, хоча зараз день.

— Або їх тут вже давно немає, або перебої в системі. — пробурмотів він і зупинився перед наступними дверима в хол. У гардероб вирішив чомусь не заходити, бо це просто другорядне приміщення.

Береговий спіймав себе на тому, що, як на сміливого гостя, вже задовго стоїть у коридорі. Все-таки двері в такій ситуації — сильний психологічний прес, за ними завжди може бути все-що завгодно: як добре, так і ..., але зайти все-одно необхідно! Рука потягнулася до одвірка і вказівний палець доторкнувся до кнопки. Почувся тихий тремтливий звук, стулки почали розсуватися, щілина між ними ширшала. Ось в неї видно вже частину круглого столу, весь стіл, крісла обабіч нього, еркер, що виходить своїми вікнами в сторону лісу, стіни, світильник і так далі. Усе це виглядає таким обжитим через розкладені карти на столі, безладно розсунуті крісла, тому відсутність господарів просто вражає, але водночас і заспокоює.

— Тут хтось є? — раптом крикнув Тарас, використовуючи найпростіший метод здобуття інформації. Крикнув і зіщулився: така поведінка вкрай необачна і так демонстративно безстрашна, — та все-одно його запитання залишилося без відповіді.

Ніхто не сповістив про себе, і візитер поволі рушив до ліфту. Він зайшов в його блискучу капсулу, і дверки засунулися за ним з цим же тремтливим звуком. Чотири кнопки на щитку — чотири ситуації, контрольовані людиною. Поїздка на перший поверх — хол, на другий — кругова галерея, на третій — коридорчик, який веде до радіорубки, четвертий — метеорологічна вежа, звідки гвинтовими сходами можна піднятися на її дах.

Чоловік натиснув на кнопку з цифрою «два» на білій круглій поверхні і подумав: «Дуже ризикований ліфт, бо з холу в ньому можна кого-небудь заштопорити між поверхами, і надовго».

Ось другий поверх. Дверки розсунулися, і відразу стало легше на душі. Береговий мало не вибіг з ліфту і опинився обличчям до вікна, яке суцільним кільцем охоплювало зовнішню стіну галереї.

Звідси видно небо, а внизу — космоліт, що пораненою птахою розпростерся на майданчику, з колоною в боці.

— Поскубло нас. — прошепотів Тарас, обертаючись до дверей ліфту. — Тільки, що саме зробило це?

Двері у бібліотеку за кілька метрів від ліфту. Вони багато чим відрізняються від решти дверей: без оптичного відкривання, масивні, дубові, з колонами по боках, вкриті хитромудрими сплетіннями різних позначень. «Рекламна увертюра „Лінгвіку“. Якщо бібліотека — обов’язково ієрогліфи на дверях. Цікаво, що вони на душовій нашкрябали?»

Клямка у вигляді готичного начитаного лева легко піддалася натиску долоні. Лев нахилився вниз, і чоловік увійшов у прочинені двері. Таке враження, ніби робиш крок у прірву. Відразу на голову опустився тонкий аромат паперу, навіть потужні кондиціонери не змогли вигнати його з цього приміщення. Який приємний запах, особливий — чистий і заспокійливий. Людину заспокоюють живі дерева, дерев’яні речі, книги, і завжди здається, якщо у будинку панує запах книг, то його жителі є вельми мудрими.

Біля стін стоять шафи з рядами фоліантів на своїх полицях: тисячі різнобарвних смуг — стандартний набір для дослідних станцій. Посередині зали — столики з лампами, а в протилежній до входу стороні — ряд комп’ютерів. У пам’яті машин багато програм, різноманітної інформації. Цікаво. Поряд з кожним дисплеєм маленька шухлядка з дискетками — між ними повинен бути офіційний щоденник експедиції, де лаконічно викладені основні події, без надмірних наукових термінів чи емоцій.

Чоловік сів біля головного екрану, зручно вмостився в м’якому кріслі і зняв пластикове покривало з клавіатури. Його пальці забігали по клавішах, намагаючись вивести файли щоденника на екран. Проминула хвилина, але на візитера з екрану знову дивилась чорнота. Що за чортівня! Мигає привіт від комп’ютера, грає приємний програш, потім з’являються на кілька секунд віконця робочого столу, а далі все зникає — програми не відкриваються. Ні каталогу, ні драйверів... Ще раз, ще раз, та ніякого ефекту. Машина працює, але хтось стер усі записи. Порожні папки. Інформацію знищено. Однак повинен існувати рукописний варіант бортового журналу, в який члени експедиції мали право записувати, крім короткого перебігу подій дня, ще й власні думки, гіпотези.