Її поверхня на 63 відсотки вкрита сушею, тому вона отримала відповідну назву — Океан. Переважну більшість суші займають ліси помірних зон. Тропіки у земному розумінні тут практично відсутні, тому що клімат Океану набагато холодніший, ніж земний. Крім цього є ще багато інших відмінностей між двома планетами, але, яких саме, ніхто точно сказати не міг.
Початок вивчення Океану розпочали з переправки сюди з Сарматії новенької дослідницької станції. У ній жили чотири біологи, і їхнім основним завданням було з’ясувати, чи на цій новенькій планеті існують форми розумного життя. Аерофотознімки нічого цікавого не зафіксували, тому було вирішено вивчення природи Океану продовжити з його поверхні. Хоча і детальний супутниковий аналіз і флаєрний обліт територій не виявив жодного сліду існування тут когось схожого на людину, та земляни все таки сподівалися, а, радше, навіть боялися, що розумні істоти можуть все таки відшукатись на цих лісових просторах.
Станцію розташували на скелястому плато. З одного боку сюди докочується шум моря, а з іншого — пологими пагорбами спускається хвойний ліс.
Через місяць функціонування станції «Смерековий Рай» від неї надійшло кілька цікавих повідомлень про майже ідентичний склад флори і фауни цього району з флорою і фауною російської тайги, Альп, Скандинавії, а справжньою сенсацією стала заява науковців станції про можливість вільного схрещування місцевих і земних видів.
Тепер п’ятеро землян везуть продезинфіковане насіння хвойних дерев і лісових трав, а також популяцію лісової жовтогорлої миші. Місяць науковці «Смерекового Раю» чекали на дозвіл комісії СКЕУ на це перевезення і ось сьогодні довгоочікуванний матеріал, нарешті, прилетить на станцію.
Смуга лампочок кілька разів спалахнула червоним світлом. У вухах наростав різноголосий гул. Сіре коло перед корпусом станції збільшується, потрібно потрапити в його центр, щоб не пропалити трави навколо. Млосні моменти приземлення. Вперше, коли відчуваєш таке, то нудить, а потім звикаєш. Так само звикаєш і до того, що краще не думати під час посадки про свої відчуття, бо коли вийдеш назовні з цієї набридлої бляшанки, все відразу мине. Якби не таблетки фітону, було б гірше.
Космоліт мяко торкнувся сірої поверхні і завмер перед блискучою коробкою станції. Відчинились шлюзи, і свіже повітря, напоєне ароматами живиці і хвої, почало заповнювати кабіну. Ці аромати заспокоїли безсмаковите повітря приміщень корабля, створене кондиціонерами. У душі людей влився потік хвойного спокою. Прийшло полегшення, яке, завжди, приходить, коли прибуваєш на місце призначення, особливо, коли воно настільки нагадує рідну домівку — Землю.
Люди синхронно ковтнули ще по одній таблетці фітону і знову розмякли у кріслах. Не потрібно відразу виходити назовні, нехай свідомість спочатку звикне до цієї смерекової радості і чистоти.
— На Землі тепер таких лісів не побачиш.
— Недавно СКЕУ прийняло на розгляд один цікавий проект. Його основний зміст — переселити на 300-400 років усе людство на Венеру і Сарматію, а Землю залишити для самовідтворення.
— Це схоже на сівозміну. Ніхто на таке не погодиться.
— А кого питатимуть? Якщо альянс так вирішить, то все буде вирішено само по собі.
— Диктатура не входить у заповіді альянсу. Якщо хтось не захоче переселятись, то ніхто не має права присилувати його робити це.
— Нехай цією проблемою займаються на Землі. — урвав розмову Шуминський. — Наше завдання, не допустити такого лікування тут. Ця планета дика, тож хай такою і залишається.
— На Океані до такого не дійде, бо СКЕУ...
— СКЕУ залишилось на Землі. Тут — «Смерековий Рай»!
— Хлопці, ви собі балакаєте і не помічаєте дивної обставини. — Наталка вже стояла біля бокового ілюмінатора й уважно роздивлялась ліс і металопластикову коробку станції.
— Що саме? — усі подивилися на дівчину, а вона далі продовжувала вивчати галявину, що мінилась хвилями трави навколо.
— А те, що нас ніхто не зустрічає. Вам не здається, що це просто не виховано з їхнього боку?
— Дійсно! Могли б, принаймні, вийти. Як не як, а до них тут не щодня прилітають гості.
— Хто зна, можливо, й щодня. — пожартував Тарас, але ніхто не усміхнувся. Усім раптом чомусь стало якось не по собі.
— Не мели дурниць, Тарасе, у системі двох Сонць люди — єдині розумні істоти.
— Ти правий, інших ще ніхто не бачив.
— О! Здається, про нас згадали. — Наталка показала рукою на метеорологічну вежу.
Читать дальше