Стівен Кінг - Пісня Сюзани - Темна Вежа VI

Едді, Джейк і Каллаген почали спускатися їм назустріч. Роланд виглядав рішучим і зібраним у світлі тремтливих спалахів зі сходу, де на них чекав Край грому і Двір Багряного Короля, а після Прикінцевого світу – сама Темна вежа.

«Якщо, – подумалося Едді. – Якщо вона ще там стоїть».

– Джейк тільки-но казав, що, якби Сюзанна вже була мертва, ми б про це взнали, – промовив він. – Тоді б з’явилося те, що ти називаєш сіґулом. А тут оце. – Він показав священику на галявину, де випнулося нове пасмо, суцільною десятифутовою смугою воно прорвало моріжок, демонструючи брунатні зморшкуваті губи землі. Собачий хор заходився гавкотом у місті, та ані звуку не подавали фолькен, поки що принаймні; Едді подумав, що більшість з них просто проспали все шоу. Сном п’яних переможців. – Це ж не має стосунку до Сюзі. Правда ж?

– Напряму – ні.

– І не наше воно, – уточнив Джейк. – Інакше б руйнування були набагато гіршими. Як ти гадаєш?

Роланд кивнув.

Роза дивилася на Джейка з сумішшю здивування й остраху.

– Що не наше, хлопчику? Про що це ти говориш? Точно, це був не землетрус!

– Ні, – сказав Роланд. – Це був променетрус. Надломився один з Променів, на яких тримається Вежа, котра підтримує все. Просто тріснув.

Навіть у зрадливому жеврінні чотирьох світлодіодних ламп на ґанку Едді помітив, як з обличчя Розаліти Муньйос збігли всі кольори. Вона перехрестилася.

– Який Промінь? Один з тих самих Променів? Скажи, що це не так! Скажи, що це неправда!

Едді раптом згадався давній бейсбольний скандал. Як маленький хлопчик канючив:

– Скажи, що це не так, Джо.

– Не можу, – відповів їй Роланд. – Бо це правда.

– А скільки їх там, тих Променів? – спитав Каллаген.

Роланд поглянув на Джейка і злегка кивнув:

– Складай свій іспит, Джейку з Нью-Йорка, говори і кажи правду.

– Шість Променів пов’язують дванадцять порталів, – почав Джейк. – Дванадцять порталів стоять на дванадцяти кінцях землі. Роланд, Едді й Сюзанна розпочали свій шлях від Порталу Ведмедя, а мене підібрали між ним і Ладом.

– Шардик, – промовив Едді. Він задивився на останні зблиски світла на сході. – Так звуть ведмедя.

– Так, Шардик, – підхопив Джейк. – Отже, ми на Промені Ведмедя. Всі Промені сходяться до Вежі. Наш Промінь по інший бік Вежі?..

Він кинув погляд на Роланда, благаючи допомоги. Роланд теж подивився на Едді Діна. Схоже, Роланд і зараз ще продовжував їх наставляти на Шлях Ельда.

Едді чи то не помітив його погляду, чи вирішив, що краще його проігнорувати, проте Роланда це не спинило.

– Едді, – стиха гукнув він.

– Ми на Стежині Ведмедя, Шляху Черепахи, – промовив він апатично. – Я не розумію, яке це має значення, оскільки нам треба дійти лиш до Вежі, але по інший її бік лежить Шлях Черепахи, Стежина Ведмедя. І він продекламував:

І тут уже вірш підхопила і продовжила Розаліта:

– Не зовсім так, як колись, ще малюком, запам’ятав я і навчив моїх друзів, – сказав Роланд. – Але доволі близько до того, за буквою і духом.

– Ім’я Великої Черепахи – Матурин, – додав Джейк і знизав плечима. – Якщо це має якесь значення.

– Ти не маєш можливості взнати точно, який зламався? – прискіпливо вдивлявся Роландові в обличчя Каллаген.

Роланд похитав головою.

– Я знаю одне, Джейк має рацію – це не наш Промінь. Якби це був наш, нічого б не встояло на сто миль навкруг Кальї Брин Стерджис. А може, й на тисячу миль, хтозна. Навіть птахи попадали б з неба, обсмалені.

– Ти говориш про Армагеддон, – тихо, тривожним голосом прорік Каллаген.

Роланд мотнув головою, проте начебто й не заперечуючи.

– Мені не знайоме це слово, панотче, але, безперечно, я маю на увазі велике руйнування й загибель. І десь, вздовж Променя, який пов’язує Рибу й Пацюка, саме це, можливо, й трапилось.

– Ти точно впевнений у цьому? – глухо запитала Роза.

Роланд кивнув. Одного разу він уже був пережив це, коли повалився Ґілеад і його цивілізація, як він тоді зрозумів, скінчилася. Тоді й пустився він берега, вирушив у мандри з Катбертом, Аланом, Джеймі та ще кількома іншими з їхнього ка-тету. Тоді обломився один з шести Променів, і, майже напевне, він не був першим.